Кровь с кислородом - ГРОТ, Ант

Какую бы из поправок снова не узаконили

Зверьё по сути своей жить желает в загоне

И никакая реформа знаю нам не поможет

Пока прохожий шакалом держится от прохожего

Тот свет, что переливается в колосьях

Не попадёт в сердце, заляпанное злостью

Весна гореть не станет изумрудами в саду

Любовь не ворвётся туда, где её не ждут

Ты тешишь своё я, вышвырнешь и манишь пальцем,

А он уснул без тебя и больше не просыпается

Прочь от протянутой руки, зажмурится скорей

Так боишься статус потерять среди недолюдей.

Внушаешь себе — «Я по другому не умею»

Лучше на костре сгореть, чем быть осмеянный

Медленно тонешь, куча пустых страстей и тревог

Гордыня слепит, ты в людях не видишь себя самого

Я пронесу тебя на руках по скалам и бродам

Незачем мне одному мешать кровь с кислородом

Солнце, в тебе и сила управлять мирами

Ведь ты одна заметила моё лицо под ногами

Я прошёл вместе с ними через 17 больших сражений.

Я знаю, чьи имена они

выхаркивают вместе с кровью, когда я отрезаю им загангрененные руки.

Они зовут своих женщин.

Важна твоя рука во время моего отчаяния

Важны твои глаза в бою за моими плечами

Река становится шире и мы подходим к устью

Главное, чтоб ты осталась, если вдруг меня не впустят

Если ветер так и будет набирать обороты

Ломая ветки, останется со мной хоть кто-то?

Дабы протянуть путь дворами пустыми

Укрощать страх ночью в заснеженных пустынях

Подожду тебя, пусть тело моё холодом дышит

Я в одного не выживу, но ты так и не вышла

Смотрю на звёзды, гладью у подъездов искрится

Сзади дверь не скрипнет, свет так и не загорится

Тёмные комнаты так и достанутся крысам

Истории любви так и не будут написаны

И счастье робкое уйдёт в чужие края

Пока больше остальных будешь ценить себя.

Я пронесу тебя на руках по скалам и бродам

Незачем мне одному мешать кровь с кислородом

Солнце, в тебе и сила управлять мирами

Ведь ты одна заметила моё лицо под ногами

Яку би з поправок знову не узаконили

Звірина по суті своїй жити бажає в загоні

І жодна реформа знаю нам не допоможе

Поки перехожий шакалом тримається від перехожого

Те світло, що переливається в колосках

Не потрапить у серце, заляпане злістю

Весна горіти не стане смарагдами в саду

Любов не ворветься туди, де її не ждуть

Ти тішиш своє я, викинеш і маниш пальцем,

А він заснув без тебе і більше не прокидається

Геть від простягнутої руки, замружиться швидше

Так боїшся статусу втратити серед недолюдей.

Вселяєш собі — «Я по іншому не умію»

Краще на багатті згоріти, ніж бути осміяний

Повільно тонеш, купа порожніх пристрастей і тривог

Гординя сліпить, ти в людях не бачиш себе самого

Я пронесу тебе на руках по скелях і бродах

Нема чого мені одному заважати кров із киснем

Сонце, в тебе і сила керувати світами

Адже ти одна помітила моє обличчя під ногами

Я пройшов разом з ними через 17 великих битв.

Я знаю, чиї імена вони

вихаркують разом із кров'ю, коли я відрізаю ним загангрені руки.

Вони звуть своїх жінок.

Важлива твоя рука під час мого відчаю

Важливі твої очі в бою за моїми плечима

Річка стає ширшою і ми підходимо до уст.

Головне, щоб ти залишилася, якщо раптом мене не впустять

Якщо вітер так і буде набирати обертів

Ламаючи гілки, залишиться зі мною хоч хтось?

Щоб протягнути шлях дворами порожніми

Приборкувати страх уночі в заснежених пустелях

Чекаю тебе, нехай тіло моє холодом дихає

Я в одного не виживу, але ти так і не вийшла

Дивлюся на зірки, гладдю біля під'їздів іскриться

Ззаду двері не скрипнуть, світло так і не загориться

Темні кімнати так і достануться щурам

Історії кохання так і не будуть написані

І щастя боязке піде в чужі краї

Поки що більше інших цінуватимеш себе.

Я пронесу тебе на руках по скелях і бродах

Нема чого мені одному заважати кров із киснем

Сонце, в тебе і сила керувати світами

Адже ти одна помітила моє обличчя під ногами