Le pianiste de Varsovie - Gilbert Bécaud

Je ne sais pas pourquoi cette mélodie me fait penser à Chopin

Je l’aime bien, Chopin, je jouais bien Chopin, chez moi à Varsovie

Où j’ai grandi à l’ombre, à l’ombre de la gloire de Chopin.

Je ne sais pas pourquoi cette mélodie me fait penser à Varsovie

Une place peuplée de pigeons, une vieille demeure avec pignon

Un escalier en colimaçon et tout en haut, mon professeur.

Plus de sentiment, plus de mouvement

Plus d’envolée, bien, bien plus léger.

«Joue mon garçon avec ton cœur», me disait-il pendant des heures.

Premier concert devant le noir, je suis seul avec mon piano

Et ça finit par des bravos, des bravos, j’en cueille par millions

À tous les coins de l’horizon.

Des pas qui claquent, des murs qui craquent

Des pas qui foulent, des murs qui croulent, pourquoi?

Des yeux qui pleurent, des mains qui meurent

Des pas qui chassent, des pas qui glacent

Pourquoi le ciel est-il si loin de nous?

Je ne sais pas pourquoi mais tout cela me fait penser à Varsovie

Une place peuplée de pigeons, une vieille demeure avec pignon

Un escalier en colimaçon et tout en haut, mon professeur.

Я не знаю, чому ця мелодія нагадує мені Шопена

Він мені подобається, Шопен, я добре грав Шопена вдома у Варшаві

Де я виріс у тіні, в тіні слави Шопена.

Не знаю, чому ця мелодія нагадує мені Варшаву

Площа, населена голубами, старий будинок з фронтоном

Гвинтові сходи і аж нагору, мій учителю.

Більше почуттів, більше руху

Більше польоту, набагато, набагато легше.

«Пограй у хлопчика своїм серцем», — говорив він мені годинами.

Перший концерт перед темрявою, я наодинці зі своїм піаніно

І закінчується браво, браво, я вибираю мільйони

До всіх куточків горизонту.

Стук кроків, скрип стін

Кроки, що топчуть, стіни, що руйнуються, чому?

Заплакані очі, вмираючі руки

Сліди, що полюють, кроки, що завмирають

Чому рай так далеко від нас?

Не знаю чому, але все це нагадує мені Варшаву

Площа, населена голубами, старий будинок з фронтоном

Гвинтові сходи і аж нагору, мій учителю.