Alexandrie - Georges Moustaki

Je vous chante ma nostalgie

Ne riez pas si je rougis

Mes souvenirs n’ont pas vieilli

J’ai toujours le mal du pays

Ça fait pourtant vingt-cinq années

Que je vis loin d’où je suis né

Vingt-cinq hivers que je remue

Dans ma mémoire encore émue

Le parfum, les odeurs, les cris

De la cité d’Alexandrie

Le soleil qui brûlait les rues

Où mon enfance a disparu

Le chant, la prière à cinq heures

La paix qui nous montait au coeur

L’oignon cru et le plat de fèves

Nous semblaient un festin de rêve

La pipe à eau dans les cafés

Et le temps de philosopher

Avec les vieux, les fous, les sages

Et les étrangers de passage

Arabes, Grecs, Juifs, Italiens

Tous bons Méditerranéens

Tous compagnons du même bord

L’amour et la folie d’abord

Je veux chanter pour tous ceux qui

Ne m’appelaient pas Moustaki

On m’appelait Jo ou Joseph

C'était plus doux, c'était plus bref

Amis des rues ou du lycée

Amis du joli temps passé

Nos femmes étaient des gamines

Nos amours étaient clandestines

On apprenait à s’embrasser

On n’en savait jamais assez

Ça fait presque une éternité

Que mon enfance m’a quitté

Elle revient comme un fantôme

Elle me ramène en son royaume

Comme si rien n’avait changé

Et que le temps s'était figé

Elle ramène mes seize ans

Elle me les remet au présent

Pardonnez-moi si je radote

Je n’ai pas trouvé l’antidote

Pour guérir de ma nostalgie

Ne riez pas si je rougis

On me comprendra, j’en suis sûr

Chacun de nous a sa blessure

Son coin de paradis perdu

Son petit jardin défendu

Le mien s’appelle Alexandrie

Et c’est là-bas, loin de Paris

Я співаю тобі свою ностальгію

Не смійся, якщо я червонію

Мої спогади не старіли

Я все ще сумую за домом

Минуло двадцять п’ять років

Що я живу далеко від того місця, де я народився

Двадцять п'ять зим, що я ворушу

У моїй пам'яті досі зворушилися

Запах, запахи, крики

З міста Олександрія

Сонце, яке палило вулиці

де пропало моє дитинство

Пісня, молитва о п'ятій

Спокій, що з’явився в наших серцях

Блюдо з сирої цибулі та квасолі

Ми здавалися бенкетом мрії

Водопровідна труба в кафе

І час філософствувати

Зі старими, божевільними, мудрими

І проходять повз незнайомців

Араби, греки, євреї, італійці

Усі хороші середземноморці

Всі супутники на одній стороні

Насамперед любов і божевілля

Я хочу співати для всіх, хто

Не називав мене Мустакі

Вони називали мене Джо або Джозеф

Було солодше, коротше

Друзі з вулиці або зі школи

Друзі старих добрих часів

Наші дружини були дітьми

Наше кохання було таємним

Ми вчилися цілуватися

Ми ніколи не знали достатньо

Пройшла майже ціла вічність

Що дитинство мене покинуло

Вона повертається, як привид

Вона повертає мене до свого королівства

Ніби нічого не змінилося

І час зупинився

Вона повертає мої шістнадцять років назад

Вона передає їх мені в даний час

Вибачте мені, якщо я блукаю

Протиотрути я не знайшов

Щоб вилікувати мою ностальгію

Не смійся, якщо я червонію

Мене зрозуміють, я впевнений

У кожного з нас своя рана

Його шматочок втраченого раю

Його маленький заборонений сад

Моя називається Олександрія

І це там, далеко від Парижа