AZULEJOS - Fauve

Encore le même matin

Encore le même réveil

Seul dans les draps sales, putain

Dans les draps sales de mon sommeil

Encore rêvé d’mes dents qui tombent —

Cette fois ci y avait aussi des morceaux d’ongles

Du sang séché

L’autre fois j’ai vomi du verre pilé

Je finirai par me les limer — mais plus tard, plus tard

Pour l’instant je tâte ces dents désunies par le tabac

Du bout de ces doigts jaunis par le tabac

Je sens cette haleine vieillie par le tabac

Sortie par ces lèvres qui veulent plus rien avaler —

Ou seulement deux trois fièvres, des canettes et des pots délavés

Dans ces nuits

En chien de fusil

Quand mes os apparaissent translucides

Quand mon cœur tape et perce, limpide

Contre ma peau

Encore les mêmes larmes

Et moi je me surprends à les faire tomber sur la cigarette qui diffuse

Je passe mon temps à pleurer n’importe quand

Pleurer dans mon lit, pleurer sur ​​les chiottes, pleurer sous la douche

Mais surtout pas devant les autres, non, ce serait être salaud

Y’a que les écrivains qui savent rendre ça beau

Tout ce que je peux faire c’est de passer la journée à brûler comme une braise

Brûler comme une braise, le cul vissé sur ma chaise, à faire

Ces minables sourires qui puent l’encens

Ces sourires jaunes d’arnaqueur, avec toujours ces dents et ces lèvres sans

couleurs, et cette langue si sèche collée contre mon palais

J’arrive à peine à sortir des râles

Je préfère encore tordre mon visage pâle et me racler la gorge et déglutir dans

la grille de l'évier mes crachats noirs, mes soupirs, et puis me regarder dans

la glace me tâter la gueule, me tâter les gencives

Je voudrais —

Je voudrais me casser la gueule, me casser les gencives

Pour secouer le sac à geindre que je suis

Si ça s'évapore pour rejoindre le néant

Si ça devient tout, c’est le temps

Le temps seul qui finit par le dire:

Une relation, c’est un potentiel laissé à l’avenir

Mais pour moi, le ciel s’est posé comme un couvercle

D’un simple geste, elle a refermé le cercle

Et tout ce qui me reste c’est un empire de vent et de poussière

Où l’on ne sait pas rire, où l’on ne connait que la pierre

La ville n’est qu’un charnier, peut-être une île, rien d’autre à faire

Que regarder se vider à côté des autres ses plaies, et les fêlures de ses côtes

Mais pourquoi est-ce qu’il faudrait encore que je saigne?

Je me sens déjà suffisamment vidé

Il a fallu qu’elle se souvienne qu’elle ne m’aime plus

Le seul désir qu’elle m’a laissé c’est de dormir avec mon frère

Tout ira bien — la douleur vient, la douleur passe

On y arrive

Même les déchets remontent à la surface

On se lève un matin sans cette odeur rance, cette odeur d’encore

On se rend compte que la souffrance vaut toujours mieux que la mort

C’est moins définitif aussi

J’ai pas envie j’ai pas envie j’ai pas envie j’ai pas envie qu’on trace encore

le périmètre de ma vie —

Il m’reste encore quelques kilomètres et quelques envies

J’peux encore m’en aller rouler loin dans les fumées

Jusqu'à ce que la voûte devienne bleue

Et j’peux encore choper des croûtes, me brûler les yeux

À mater le soleil décliner

Peut être que tu le trouves moche

C’est vrai qu’on y trouve que de la cendre, que de la roche

N’empêche qu’y m’reste encore mon empire de vent et poussière qui n’est pas à

vendre

J’y suis roi et j’y dors, j’y suis tellement fier

Le cul posé dans le froid sur mon trône de pierre

Même que j’m’y balade encore

Libre et la bite à l’air

Знову того ж ранку

Знову той самий будильник

Один у брудних простирадлах, блін

У брудних простирадлах мого сну

Досі сниться, як мої зуби випадають —

Цього разу були й шматочки цвяхів

Засохла кров

Іншим разом мене кинуло розбите скло

Зрештою я їх заповню, але пізніше, пізніше

Поки що я відчуваю ці розбиті тютюном зуби

Від кінчиків тих пожовклих від тютюну пальців

Я відчуваю запах старого диму

Випущений тими губами, що не хочуть більше нічого ковтати...

Або просто дві три лихоманки, вицвілі банки та горщики

У ці ночі

У пістолетному собакі

Коли мої кістки здаються напівпрозорими

Коли моє серце б'ється і пробивається, кришталево чисте

Проти моєї шкіри

Все ті ж сльози

І я відчуваю, що кидаю їх на сигарету, яка розлітається

Я витрачаю свій час на плач у будь-який час

Плакати в моєму ліжку, плакати в туалеті, плакати в душі

Але особливо не перед іншими, ні, це був би сволоч

Тільки письменники знають, як зробити це красивим

Все, що я можу зробити, це провести день, горячи, як вуглина

Горіти, як вуглинка, дупа пригвинтилася до стільця, робити

Ті пошарпані посмішки, що пахнуть ладаном

Ті жовті шахраї посміхаються, завжди з цими зубами і тими губами без них

кольори, і цей язик такий сухий прилип до мого піднебіння

Я ледве вибираюся зі стогонів

Я все ще вважаю за краще викривити своє бліде обличчя, прокашлятися і проковтнути

раковина терти мою чорну слюну, мої зітхання, а потім подивися на мене

морозиво відчуй моє обличчя, відчуй мої ясна

Я б хотів -

Я хочу надерти собі дупу, набити ясна

Струсити скиглий мішок, що я є

Якщо воно випарується, щоб приєднатися до ніщо

Якщо це все, то пора

Час на самоті, який закінчується, сказавши це:

Відносини - це потенціал, що залишився в майбутньому

Але для мене небо ліг покришкою

Простим жестом вона замкнула коло

І все, що мені залишилося, — це імперія вітру й пилу

Де ти не вмієш сміятися, де ти знаєш тільки камінь

Місто — просто братська могила, може, острів, більше нічого робити

Чим спостерігати, як його рани спорожняються поруч з іншими, і тріщини в ребрах

Але чому я все ще маю кровоточити?

Я вже відчуваю себе достатньо виснаженим

Вона повинна була пам’ятати, що вона мене більше не любить

Єдине бажання, яке вона залишила мені, — спати з братом

Все буде добре — біль приходить, біль проходить

Ви потрапите туди

Навіть сміття піднімається на поверхню

Одного ранку ти встаєш без цього прогірклого запаху, цього запаху нерухомості

Ми розуміємо, що страждання завжди краще смерті

Це також менш остаточне.

Я не хочу я не хочу я не хочу я не хочу, щоб ми знову вистежували

периметр мого життя -

У мене ще залишилося кілька кілометрів і кілька бажань

Я ще можу піти й відкотитися в диму

Поки склепіння не стане синім

А я ще можу струпатися, горіти очі

Спостерігаючи за заходом сонця

Можливо, ви вважаєте це потворним

Це правда, що є тільки попіл, тільки камінь

Тим не менш, я все ще маю свою імперію вітру та пилу, якої не буде

продавати

Я там король і я там сплю, я так пишаюся цим

Жопа лежить на морозі на моєму кам’яному троні

Хоча я все ще ходжу там

Вільний і член в повітрі