Morbid Rejoice - Evilfeast

So the mighty space closed

And returned the old woods' vision

Plain magic ended

However it remained in spirit

As strong as in transfiguration moments

Cause i saw it with another eye

Reception shallowness retreated

It became my flesh

A dark force which has made me its son

Distant from the rest of herd

Cannot submit to their craft

Cannot bear their compassion

Nothing in common with false humility

Not considering myself a god

Although my hatred is above me and it is pure

My visions run to dead pyres of carrion

Ruined monuments of pathetic life

Crosses shattered to splinters

And this what they builded for cons

Taking themselves for a tending to perfection

Truly plunged into swamps

Lacerated and torn to pieces

I walked out of the wood calmly

On my old snowy path

The trees have been bowing

I walked out different into old enclosure

And i know that i’ll always be returning

When the sun smothered at sunset

When the moon in silvery cold is rising

So i arose in might

With no fear into death no fear into torment

And when i’ll drown in solitude

It shall give me eternal peace…

Тож могутній простір закрився

І повернув зір старого лісу

Проста магія закінчилася

Однак це залишилося в дусі

Сильний, як у моменти перетворення

Бо я бачив це іншим оком

Прийом мілководдя відступив

Це стало моєю плоттю

Темна сила, яка зробила мене своїм сином

Віддалений від решти стада

Не можна підкоритися своєму ремеслу

Не можу терпіти їхнього співчуття

Нічого спільного з фальшивою покорою

Не вважаю себе богом

Хоча моя ненависть наді мною і вона чиста

Мої бачення добігають до мертвих вогнів

Зруйновані пам’ятники жалюгідного життя

Хрести розбиті на осколки

І це те, що вони побудували для мінусів

Приймають себе за прагнення до досконалості

Воістину поринув у болота

Порваний і розірваний на шматки

Я вийшов з лісини спокійно

На моїй старій засніженій стежці

Дерева вклонилися

Я вийшов іншим у старий корпус

І я знаю, що завжди буду повертатися

Коли сонце задушило на заході

Коли місяць у сріблястому холоді сходить

Тож я виник у могучі

Без страху до смерті, без страху до мук

І коли я потону в самоті

Це дасть мені вічний спокій…