Lost Horizons Of Wisdom - Evilfeast

From the mist evolved the face as old as the soil itself

The emperor time yearning inwardly for the fallen realms

Deplore what once the pillars were of monuments now gone

To the skies I raise my summons of the cancelled ones

The ancient woods joined the choir of bemoaning shades

The oldest oak bent before the blood from earth’s entrails

Scattered funeral stars as thousand shrines of fallen glory

Thirst of the herd has forced the noble souls into mourning

The elders exiled to sail the immerse seas

Towards the cold vast caverns of retirement

On bereaved hills the gleaming advance temples grew

Yet mouldering straightways as ours never did

A dissolution overture proceeds

Clear within hearing in the darkening halls

Hateful scent announces the final

Approaching of grim death’s harvest

Frayed banners risen

Heralds of descension of the evening mist

The ancient forestland wells of wise lure

Once overwhelmed by the giant boulders

Emerge in the night’s afterglow as a tide of might

Rebirth of heathen hammers

A precious guest for a lost wisdom

Honour, strength, the disturbing swords of compassion failure

Spirit, pride, the phantoms of shallow inferior infamy

Could the sea turn abounding in springs

For the rivers flowing towards their wells

Thus regain the empires bygone of long

Even unveil the horizon heretofore lost

З туману розвинулося обличчя, старе, як і сам ґрунт

Імператор час внутрішньо тужить за занепалими царствами

Шкода про те, що колись стовпи пам’ятників тепер зникли

До неба я підношу свої виклики про скасовані

Стародавні ліси приєдналися до хору оплакуючих тіней

Найстаріший дуб зігнувся перед кров’ю з надр землі

Розкидані похоронні зірки як тисячі святилищ занепалої слави

Спрага стада примушувала шляхетні душі до жалоби

Старійшини заслали, щоб плисти зануреними морями

До холодних величезних печер пенсії

На скорботних пагорбах виростали блискучі передові храми

І все ж таки, як наші ніколи

Продовжується увертюра про розпуск

Ясно в слуху в темних залах

Ненависний аромат оголошує фінал

Наближається похмура смерть

Піднялися потерті банери

Провісники сходу вечірнього туману

Стародавні лісові колодязі мудрої приманки

Колись завалені гігантськими брилами

Виникнути в нічному післясяйві як приплив могутності

Відродження язичницьких молотів

Дорогоцінний гість для втраченої мудрості

Честь, сила, тривожні мечі провалу співчуття

Дух, гордість, фантоми неглибокої неповноцінної зневаги

Чи могло б море рясніти джерелами

Для річок, що течуть до своїх криниць

Таким чином, повернути собі давно минулі імперії

Навіть розкрити горизонт, до цього втрачений