Die schöne Müllerin, D. 795: XII. Pause - Ernst Haefliger, Франц Шуберт, Jörg Ewald Dähler

Meine Laute hab' ich gehängt an die Wand

Hab' sie umschlungen mit einem grünen Band —

Ich kann nicht mehr singen, mein Herz ist zu voll

Weiß nicht, wie ich’s in Reime zwingen soll

Meiner Sehnsucht allerheißesten Schmerz

Durft' ich aushauchen in Liederschmerz

Und wie ich klagte so süß und fein

Glaubt ich doch, mein Leiden wär' nicht klein

Ei, wie groß ist wohl meines Glückes Last

Daß kein Klang auf Erden es in sich faßt?

Nun, liebe Laute, ruh' an dem Nagel hier!

Und weht ein Lüftchen über die Saiten dir

Und streift eine Biene mit ihren Flügeln dich

Da wird mir so bange und es durchschauert mich

Warum ließ ich das Band auch hängen so lang?

Oft fliegt’s um die Saiten mit seufzendem Klang

Ist es der Nachklang meiner Liebespein?

Soll es das Vorspiel neuer Lieder sein?

Я повісив свою лютню на стіну

Обмотав її зеленою стрічкою —

Я більше не можу співати, моє серце переповнене

Не знаю, як змусити його римувати

Найгарячіший біль моєї туги

Мені дозволили видихнути в пісенному болю

І як я журився так мило й добре

Я вірю, що мої страждання не малі

Ах, який великий тягар мого щастя

Що жоден звук на землі не може вмістити його?

Ну, люба лютненька, спочи тут на цвях!

І вітерець віє над твоїми струнами

А якщо бджола вас крилами пасе

Мене так страшно, і я тремчу

Чому я залишив касету так довго?

Він часто облітає струни зі звуком зітхання

Це наслідок мого любовного болю?

Чи має це бути прелюдією до нових пісень?