Лацканы - Эрнесто Заткнитесь

Мой стиль недостаточно для всяческих ярмарок ярок.

Я сочиняю под параболами арок.

При Пастернаке на столе была свеча, при мне остался огарок,

Однако тревоги напрасны — у меня в телефоне фонарик.

Вероломен, словно Цукерберг в 2004-ом.

Я похож на стриптизёра, что ошибся тортом.

Я похож на камень, что ошибся огородом,

На таймтревеллера, ошибившегося годом.

Но, куда б ни вела, меня Муза,

Я повсюду следую за ней, порой парашют юзая.

И тут лишь важно, чтобы вовремя сумел раскрыться купол,

Покуда снег окончательно степь не укутал.

Покуда среди мыслей не наступила смута;

Вдохновение — скандал;

строфы — битая посуда.

И пусть творчество требует неизменно что-то взаймы —

Отдай ему своей же зимы, кто если не мы

Передаст потаённый поколения смысл?

Кто, если не ты сам —

Из любой эпохи, в итоге всегда вычитали

Тех, кто к высотам стремясь, обходился читами!

Потому, вдохновенье нахожу в Че Геваре.

Вместо тёплого местечка — скитанья с кентами.

Меня выдумывают сами дни мои —

Они бегут в сыром, интуитивном кроссе.

На миг задержится в заоблачном ГАИ,

Уже подержанное солнце — это осень.

Припев:

Я не в мать, не в отца, я в Иосифа Бродского!

Лацканы пиджака чернилами покоцаны.

Я не в мать, не в отца, я в Иосифа Бродского!

Лацканы пиджака чернилами покоцаны.

Но вместо полночи в Париже — мне скучать

По рыжим волосам твоим, и я неподвижен,

Вынести мусор выйду во двор.

Небо столь словоохотливо:

В mp3 бы, да в iPod его — это было бы лучшее топливо,

Чтоб исправно работал надеждомобиля мотор!

Я устал от засилия быдла.

MC ли я,

И для чего я пишу свои строки,

Выдрав из тетради двойной листок

Заглядываю внутрь себя сквозь черновики,

Как будто через перископ!

То что я — special one!

— мозолит глаз конечно вам.

Бесшумно творите, я бешено, и как итог — по швам.

Трещат границы жанра словно скорлупа фисташек.

Довольно Прометеев, гашенных кромешным гашем.

За миг до смерти они глянут в свой последний кинескоп,

Оттуда Мнемозина им шепнёт — «мол, ты не смог»,

Ты избрал коттедж комфорт в противовес палитре высот;

Будь готов к разбитым стёклам, заперев мечту на засов.

Меня хлестали офиса крапивой — я вовремя ушёл и,

Нынче мчу по сознанья глубинам, словно по глубинке Нива,

Продолжая комбинацию, что начал Ньютон,

Когда скинул головой на Джобса Стива!

Мой генетический код меня в ночь зовёт

И эта ночь тосклива!

И эта ночь тосклива!

Припев:

Я не в мать, не в отца, я в Иосифа Бродского!

Лацканы пиджака чернилами покоцаны.

Я не в мать, не в отца, я в Иосифа Бродского!

Лацканы пиджака чернилами покоцаны.

Я не в мать, не в отца, я в Иосифа Бродского!

Лацканы пиджака чернилами покоцаны.

Мій стиль недостатньо для будь-яких ярмарків ярок.

Я складаю під параболами арок.

При Пастернаку на столі була свічка, при мені залишився негар,

Проте тривоги марні — у мене в телефоні ліхтарик.

Вероломний, немов Цукерберг у 2004-му.

Я схожий на стриптизера, що помилився тортом.

Я схожий на камінь, що помилився городом,

На таймтревелера, що помилився роком.

Але, куди б не вела, мене Муза,

Я всюди слідую за нею, часом парашут юзаю.

І тут лише важливо, щоб вчасно зумів розкритися купол,

Поки сніг остаточно степ не укутав.

Поки серед думок не настала смута;

Натхнення — скандал;

строфи - битий посуд.

І нехай творчість вимагає незмінно щось у позику —

Віддай йому своєї ж зими, хто якщо не ми

Передасть таємне покоління сенс?

Хто, якщо не ти сам —

З будь-якої епохи, в результаті завжди вичитали

Тих, хто до висот прагнучи, обходився читами!

Тому натхнення знаходжу в Че Геварі.

Замість теплого містечка - поневіряння з кентами.

Мене вигадують самі мої дні—

Вони біжать у сирому, інтуїтивному кросі.

На мить затримається у захмарному ДАІ,

Вже сонце — це осінь.

Приспів:

Я не в мати, не в батька, я в Йосифа Бродського!

Лацкани піджака чорнилом покоцані.

Я не в мати, не в батька, я в Йосифа Бродського!

Лацкани піджака чорнилом покоцані.

Але замість півночі в Парижі — мені нудьгувати

За рудим волоссям твоїм, і я непорушний,

Винести сміття вийду у двір.

Небо настільки балакуче:

У mp3 би, так в iPod його — це було би найкраще паливо,

Щоб справно працював надії мотор!

Я втомився від засилля бидла.

MC або я,

І для чого я пишу свої рядки,

Видерши з зошити подвійний листок

Заглядаю всередину себе крізь чернетки,

Наче через перископ!

Те, що я - special one!

— мозолить око, звичайно, вам.

Безшумно робіть, я шалено, і як підсумок—по швах.

Тріщать межі жанру немов шкаралупа фісташок.

Досить прометеїв, гашених окрім гашем.

За мить до смерті вони глянути в свій останній кінескоп,

Звідти Мнемозіна їм шепне — «мовляв, ти не зміг»,

Ти обрав котедж комфорт у противагу палітрі висот;

Будь готовий до розбитого скла, замкнувши мрію на засув.

Мене хлестали офісу кропивою — я вчасно пішов і,

Нині мчу по свідомості глибин, наче по глибинці Нива,

Продовжуючи комбінацію, що розпочав Ньютон,

Коли скинув головою на Джобса Стіва!

Мій генетичний код мене в ніч кличе

І ця ніч тужлива!

І ця ніч тужлива!

Приспів:

Я не в мати, не в батька, я в Йосифа Бродського!

Лацкани піджака чорнилом покоцані.

Я не в мати, не в батька, я в Йосифа Бродського!

Лацкани піджака чорнилом покоцані.

Я не в мати, не в батька, я в Йосифа Бродського!

Лацкани піджака чорнилом покоцані.