Фон Триер - Эрнесто Заткнитесь

Жизнь обожает, когда смотришь на нее из окна

В час предрассветный — в этот трудный возраст утра

Мчат легковушки легкомыслей, и суббота дотла

Воскресный выдох вдарил в купол парашюта

И небо — лошадь, загнан в ветки ее бледный сапфир

В дождливом вальсе кружит осень машинально

Твой вдохновения винил столько игл сгубил,

Но в тишине ты наконец стал ближе к тайнам

Мы все — лишь айсберги, что тают в направлении снов,

Но нам сперва необходимы океаны

Так начинал Экзюпери, снижаясь над порядком слов;

Так начинаются внутри аэропланы

Так начинается фон Триер в полшестого утра

Над меланхолией разобранной кровати

Бессонница права

Чернила медленно бредут в зиме тетради

Юность немыслима и неуловима без принятия мер

Пора донашивать футболки за Буковски

Вслед за Куриловым бежать с тоталитарных галер

Ведь каждый шаг теперь рождает отголоски

И, став ответственней в оттенках перед любым из холстов

Ты постигаешь вандализм Дали над бытом

Вывозишь тайну, как Набоков — контрабандою слов:

Невозмутимо, чуть приоткрыто

Смотри дожди в HD и формулируй сейчас

Хватай пространства плоть капканами тетрадей

Если приглядеться, звездный атлас — это каждый из нас

Если вглядеться, звезд громады ждут в засаде!

Жизнь обожает, когда смотришь на нее из окна

И очень любишь ее в сумерках dubstep’а

Любовь —, если ты — босая величина

Глаза — ночное небо над равниной снега

В час равнобедренной с вершиной в предрассветной тиши

Будь смел не офисом, догадлив, ненасытен

Это не мир, это твои цветные карандаши

Это — великая инерция открытий

— Как только становится чуть-чуть больно, вы готовы оступиться

— Скажи тогда, что ты от нас хочешь?

— Доказательств преданности идее.

Иди домой и валяй дурака там — придуриваться

в солероде проще простого.

А вот если вы вернетесь домой, в свои семьи или на

работу, и по-прежнему останетесь слабоумными — тогда я вам поверю.

Только никто из вас не решится!

Життя обожнює, коли дивишся на неї з вікна

У годину передсвітанковий — в цей важкий вік ранку

Мчать легковики легковажень, і субота вщент

Недільний видих вдарив у купол парашута

І небо — кінь, загнаний у гілки її блідий сапфір

У дощовому вальсі кружляє осінь машинально

Твій натхнення вініл стільки голок занапастив,

Але в тиші ти нарешті став ближче до таємниць

Ми все — лише айсберги, що тануть у напрямку снів,

Але нам спочатку необхідні океани

Так починав Екзюпері, знижуючись над порядком слів;

Так починаються всередині аероплани

Так починається фон Трієр о пів на шосту ранку

Над меланхолією розібраного ліжка

Безсоння права

Чорнило повільно бреде в зими зошита

Юність немислима і невловима без вживання заходів

Пора доношувати футболки за Буковськи

Слідом за Куриловим бігти з тоталітарних галер

Адже кожен крок тепер породжує відлуння

І, ставши відповідальнішою у відтінках перед будь-яким з полотна

Ти осягаєш вандалізм Далі над побутом

Вивозиш таємницю, як Набоков — контрабандою слів:

Непорушно, трохи відкрито

Дивись дощі в HD і формулюй зараз

Хапай простору плоть капканами зошитів

Якщо придивитися, зірковий атлас - це кожен з нас

Якщо придивитися, зірок громади чекають у засідці!

Життя обожнює, коли дивишся на неї з вікна

І дуже любиш її в сутінках dubstep'а

Любов — якщо ти — боса величина

Очі — нічне небо над рівниною снігу

В годину рівнобедреної з вершиною в передсвітанковій тиші

Будь сміливий не офісом, здогадливий, ненаситний

Це не світ, це твої кольорові олівці

Це велика інерція відкриттів

— Як тільки стає трохи боляче, ви готові оступитися

— Скажи тоді, що ти від нас хочеш?

— Доказів відданості ідеї.

Іди додому і валяй дурня там придурюватися

в солороді простіше простого.

А якщо ви повернетеся додому, в свої сім'ї або на

роботу, і як і раніше залишитеся недоумкуватими — тоді я вам повірю.

Тільки ніхто з вас не вирішиться!