Высота - Эйсик

Былинами и Мифами были Мы,

Я как цветок, Сила полей меня,

Ветер, неси меня мимо полей,

Туда, где Ра чертит небеса,

Я на тебя запал, Высота,

Сестра, Силе меня представь,

Явь, Навь, вновь перелистай,

Свободным став.

Былинами и Мифами были Мы,

Я как цветок, Сила полей меня,

Ветер, неси меня мимо полей,

Туда, где Ра чертит небеса,

Я на тебя запал, Высота,

Сестра, Силе меня представь,

Явь, Навь, вновь перелистай,

Свободным став.

От базаров и домов уводили сны,

Он засыпал на окраинах, привыкая к смерти,

Изгнанный смертными, но не пленный,

Обычными смердами, на Веру неверным.

Улыбка появлялась только от плача,

Когда отвечал, неся крест на плечах,

Выл одичав, чах, лучше видел в ночах,

Дальше на час,

Встречал лицом к лицу Время,

Птенцом был для Неба в петле дня,

Слишком мелким для ливня,

Мальцом для Солнца, крича: «Заколи меня!»

Почему голос звучит только внутри меня?

Забыл своё имя я,

Миры собирая сутками в сумку,

В виде шуток, тайной окутанных,

Утони в них странник,

Потяни нить,

Дабы путь свить,

В те дали, в те дали...

Где плакали, били палками, пытали Сталкера,

Столкни меня в бездну, Жалкий,

В день жаркий, день Жатвы

Знаний, до них я жадный.

Былинами и Мифами были Мы,

Я как цветок, Сила полей меня,

Ветер, неси меня мимо полей,

Туда, где Ра чертит небеса,

Я на тебя запал, Высота,

Сестра, Силе меня представь,

Явь, Навь, вновь перелистай,

Свободным став.

Былинами и Мифами были Мы,

Я как цветок, Сила полей меня,

Ветер, неси меня мимо полей,

Туда, где Ра чертит небеса,

Я на тебя запал, Высота,

Сестра, Силе меня представь,

Явь, Навь, вновь перелистай,

Свободным став.

Моя картечь — речь, путь Воина,

Дух — меч огненный, быть вольным,

Затворник, я прибываю в созерцании,

Поглощая импульсы безмолвного знания,

В клетки сажаю непослушные буквы,

Веду битву с тактами, в минуту,

Держа беду на виду за ошейник,

Не вскормленную для будущих мишеней.

Работаю над тишиной длинной в час,

От пассов и Мира фраз, одичав в раз,

Летя в Высь, как дитя в снах,

У гроз беру голос, у Небес — блеск для глаз,

Принял уроки скрытности от тумана,

Мои семь данов, семь цветов,

Восемь нот, семя Богов в кармане,

Золотое сечение в виде спирали,

Ту, что искали, теряя дни,

Вот тебе ночи, теперь твори,

Стирая границы пределов людских,

Лети подобно птице, обрывая цепи,

Пачкая страницы предметами Силы,

Клеймя их символами своего имени,

Под испод, дабы стали они рубинами,

Дабы выстоять, продолжив своё линию.

Былинами и Мифами были Мы,

Я как цветок, Сила полей меня,

Ветер, неси меня мимо полей,

Туда, где Ра чертит небеса,

Я на тебя запал, Высота,

Сестра, Силе меня представь,

Явь, Навь, вновь перелистай,

Свободным став.

Булинами та Міфами були Ми,

Я як квітка, Сила полів мене,

Вітер, неси мене повз поля,

Туди, де Ра креслить небеса,

Я на тебе запал, Висота,

Сестра, Сіле мене уяви,

Яв, Навь, знову перегорни,

Вільним став.

Булинами та Міфами були Ми,

Я як квітка, Сила полів мене,

Вітер, неси мене повз поля,

Туди, де Ра креслить небеса,

Я на тебе запал, Висота,

Сестра, Сіле мене уяви,

Яв, Навь, знову перегорни,

Вільним став.

Від базарів та будинків відводили сни,

Він засинав на околицях, звикаючи до смерті,

Вигнаний смертними, але не полонений,

Звичайними смердами, на Віру невірним.

Посмішка з'являлася тільки від плачу,

Коли відповідав, несучи хрест на плечах,

Вив здичавівши, чах, краще бачив у ночах,

Далі на годину,

Зустрічав віч-на-віч Час,

Пташенем був для Неба в петлі дня,

Занадто дрібним для зливи,

Хлопцем для Сонця, кричачи: «Заколи мене!»

Чому голос звучить лише всередині мене?

Я забув своє ім'я,

Мири збираючи цілодобово в сумку,

У вигляді жартів, таємницею оповитих,

Потонь у них мандрівник,

Потягни нитку,

Щоб шлях звити,

У ті дали, у ті дали...

Де плакали, били палицями, катували Сталкера,

Зіткни мене в безодню, Жалюгідний,

У день спекотний, день Жнива

Знань, до них я жадібний.

Булинами та Міфами були Ми,

Я як квітка, Сила полів мене,

Вітер, неси мене повз поля,

Туди, де Ра креслить небеса,

Я на тебе запал, Висота,

Сестра, Сіле мене уяви,

Яв, Навь, знову перегорни,

Вільним став.

Булинами та Міфами були Ми,

Я як квітка, Сила полів мене,

Вітер, неси мене повз поля,

Туди, де Ра креслить небеса,

Я на тебе запал, Висота,

Сестра, Сіле мене уяви,

Яв, Навь, знову перегорни,

Вільним став.

Моя картеч - мова, шлях Воїна,

Дух - меч вогненний, бути вільним,

Затворник, я прибуваю в спогляданні,

Поглинаючи імпульси безмовного знання,

У клітини саджу неслухняні літери,

Веду битву з тактами, за хвилину,

Тримаючи біду на виду за нашийник,

Чи не вигодовану для майбутніх мішеней.

Працюю над тишею довжиною на годину,

Від пасів і Світу фраз, здичавівши в раз,

Летячи у Вись, як дитя у снах,

У гроз беру голос, у Небес - блиск для очей,

Прийняв уроки скритності від туману,

Мої сім дан, сім кольорів,

Вісім нот, насіння Богів у кишені,

Золотий переріз у вигляді спіралі

Ту, що шукали, втрачаючи дні,

Ось тобі ночі, тепер твори,

Стираючи межі меж людських,

Лети подібно до птаха, обриваючи ланцюги,

Забруднюючи сторінки предметами Сили,

Клеймаючи їх символами свого імені,

Під спід, щоб вони стали рубінами,

Щоб вистояти, продовживши свою лінію.

Булинами та Міфами були Ми,

Я як квітка, Сила полів мене,

Вітер, неси мене повз поля,

Туди, де Ра креслить небеса,

Я на тебе запал, Висота,

Сестра, Сіле мене уяви,

Яв, Навь, знову перегорни,

Вільним став.