Светило - Эйсик, Рем Дигга

Твой шатёр шаток и сер в степи,

Сам жалок и слеп, плачешь: «Ослепи!»

Падок на Свет, огонь не насытит табор век,

Я видел, кто вас лепил.

Всё есть, как он задумал, будка — не кров, цепь,

Демон костёр задует, и он везде теперь.

А мне смешно, страх мне неведом, он нем,

Прячет лик под капюшон.

Скажи, а ты зачем?

Кусочек дам тебе, луч как путь, ключ и суть саму,

Жить там, где нет бед.

Я блик всего лишь, но замысел ясен мне,

Ведь я — он, пойми, я — смысл всего.

Здесь годы под крышами — карцеры с мышами,

Видел в тени там дворы,

Себя нисколько за все дни не нарыл,

Там навесы-враги, там крыши-воры,

Я устал и все потуги на нет,

Тут есть ширма, если хочешь, если хочешь — нет.

Старый завет, вечность в обед,

Не путай светлый цвет и свет,

Рак поколений — мрак келий,

Враг озарения — брак изделий

Кожаных, со стержнем из смолы.

Тому не помочь, кто смотрит вниз, в полы,

Пойми, пойми, пойми...

Загляни внутрь меня!

Там страх, запрет,

Там Свет, там путь на век,

Человек, человек, человек!

Или калека, или падший ангел,

В жилах которого кипят столетия,

Впредь я передвигаюсь только вперёд

За счёт чужой смерти с Чёрным ветром!

По орбите в виде пыли,

В поле в виде стаи, на клинке и курке в виде стали,

Сотрясая пьедесталы,

Вверх вертикально над Землёй взлетая,

Озари мою поверхность, безупречность,

Светило!

Своей силой!

Да потом отпусти меня, как потоп,

Как последний патрон, вслед по тропам к бессильным!

Твій намет шаток і сірий у степу,

Сам жалюгідний і сліпий, плачеш: «Осліпи!»

Падок на Світло, вогонь не наситить табір повік,

Я бачив, хто вас ліпив.

Все є, як він задумав, будка - не дах, ланцюг,

Демон багаття задує, і він скрізь тепер.

А мені смішно, страх мені невідомий, він німий,

Ховає обличчя під каптур.

Скажи, а ти навіщо?

Шматок дам тобі, промінь як шлях, ключ і суть саму,

Жити там, де нема бід.

Я блик всього лише, але задум ясний мені,

Адже я — він, зрозумій, я сенс всього.

Тут роки під дахами - карцери з мишами,

Бачив у тіні там двори,

Себе анітрохи за всі дні не нарив,

Там навіси-вороги, там дахи-злодії,

Я втомився і всі потуги нанівець,

Тут є ширма, якщо хочеш, якщо хочеш – ні.

Старий завіт, вічність в обід,

Не плутай світлий колір і світло,

Рак поколінь - морок келій,

Ворог осяяння - брак виробів

Шкіряних, зі стрижнем зі смоли.

Тому не допомогти, хто дивиться вниз, у підлогу,

Зрозумій, зрозумій, зрозумій...

Заглянь у середину мене!

Там страх, заборона,

Там Світло, там шлях на вік,

Людина, людина, людина!

Або каліка, або занепалий ангел,

У жилах якого киплять сторіччя,

Надалі я пересуваюсь тільки вперед

За рахунок чужої смерті із Чорним вітром!

По орбіті як пилу,

У полі у вигляді зграї, на клинку та курці у вигляді сталі,

Струсаючи п'єдестали,

Вгору вертикально над Землею злітаючи,

Осяй мою поверхню, бездоганність,

Світило!

Своєю силою!

Та потім відпусти мене, як потоп,

Як останній патрон, слідом по стежках до безсилих!