На юг - Рем Дигга

Мой огонь не потух, он внутри.

С ним во тьму иду, полный им.

Туда вперёд стоит, где грозный вид.

В небо тянутся худые, больные кроны ив.

Мой путь далёк, в ту степь зла, я угрюмый путник.

Мой рэп - дар, её укутал лучше, в мрак.

Сел, сам жду кулака над головой.

Нам все знак.

Я поневоле недовольный сукин сын.

На поле боя пропускаю хуки в щи.

Довольно больно, кто-то бы напуган был.

Но я пру, как бык, а они бьют, как ты.

По полям в сапогах, мимо нив и мин.

Мы - они, тир един.

Сошел с оси в дыру, мир летит..

Беру щит и меч, хочу жить и быть.

Уходит караван во тьму вдаль,

Там ивы чёрные-чёрные, жуть, мрак.

Там реки мёртвых рыб, павших птиц, павших нас,

Но я вернусь, знай.

Лапа раздора как плющ, как спрут

Если поверну, меня не поймут.

Родная, не горюй, не зови, не забудь.

Когда там, вдали, растворюсь в дыму.

Выходит караван на юг, уходит в темноту.

Каждый взял свою мечту, чтобы она грела там в аду.

Новая боль - забытый сон.

Дослан в патронник патрон.

Кто покусился на мой дом, будет похоронен в нём.

Уходит караван на юг, там, где с дерева чехлы дают в дар.

Где демоны войны поют нам всем.

Раскаленными дулами в такт, е.

Бить и бить - это мой инстинкт,

Если мир как ринг, если он в крови.

За спиной мой дом, там мой ангел спит,

Открыл рот на них, сука?

Не вопрос, лови!

Уходит караван на юг рано поутру.

В руках держу любовь, молчу.

Я просто не дышу.

Трогаю пряди жгучи рукой.

Просто их гладить лучше всего.

Но демонов видели здесь за рекой,

И снова собирают мужиков.

Уходит караван на юг, набитый донельзя разгруз.

Свинцовые слезы травят на пульс.

Слезы совсем другие на вкус.

Собираюсь в путь, как все.

С нею я пять минут тут, как сел.

Грею в руках, держу, жду рассвет.

Осколки былого приходят ко мне

На лугах зелёных в траве.

Я целовал колени, горел,

Вольный, как ветер с этих степей.

Ох, если б я знал о с*ке войне,

Что задымят родные поля,

Ты закричишь: "Смотри, нивы горят!"

Но я тебе клянусь: кто ступил с мечом,

Родная, сюда - он это сделал зря.

Уходит караван на юг, горизонт вдали кровью залит.

Запах пота там, пороха, пойла, запах жженой конопли.

Грязная лапа лезет в мой дом.

Бесцеремонный мерзкий г*ндон.

Время показать клыки.

Кто здесь папа, ферзь кто и дон.

Накрытый бруствер сдул всех.

Малый успех.

Но мы - ненужный груз двести.

Далее путь в лес.

Демоны где там, за рекою.

Взгляд тени ловит под козырьком.

Караван ожил?

Родной земле поклон.

Кто я без этих полей?

Ну кто я без этих полей, скажи мне.

Стонут те, что в огне, и мне с ними только гореть.

Кто без этих волос?

Кто без этих я рук, родных мне?

За их жизнь готов умереть.

Моя Родина, родная, добрая земля.

Моя Родина, одна ты у меня.

Родина, терпи!

Родная земля.

Моя Родина, одна ты у меня...

Мій вогонь не згас, він усередині.

З ним у пітьму йду, сповнений ним.

Туди вперед стоїть де грізний вигляд.

У небо тягнуться худі, хворі на крони верб.

Мій шлях далекий, у той степ зла, я похмурий мандрівник.

Мій реп - дар, її укутав краще, у морок.

Сів, сам чекаю кулака над головою.

Нам усе знак.

Я невдоволений сучий син.

На полі бою пропускаю хуки до щи.

Досить боляче, хтось наляканий був би.

Але я пру як бик, а вони б'ють, як ти.

По полях у чоботях, повз нив і мін.

Ми – вони, тир єдиний.

Зійшов з осі в дірку, світ летить.

Беру щит та меч, хочу жити і бути.

Іде караван у темряву вдалину,

Там верби чорні-чорні, жах, морок.

Там річки мертвих риб, полеглих птахів, полеглих нас,

Але я повернусь, знай.

Лапа розбрату як плющ, як спрут

Якщо поверну, мене не зрозуміють.

Рідна, не журись, не клич, не забудь.

Коли там, вдалині, розчинюсь у диму.

Виходить караван на південь, іде у темряву.

Кожен узяв свою мрію, щоб вона гріла там у пеклі.

Новий біль – забутий сон.

Надісланий у патронник патрон.

Хто покусився на мій будинок, буде похований у ньому.

Іде караван на південь, там, де з дерева чохли дають у дарунок.

Де демони війни співають нам усім.

Розпеченими дулами в такт, тобто.

Бити і бити – це мій інстинкт,

Якщо світ як ринг, якщо він у крові.

За спиною мій будинок, там мій янгол спить,

Відкрив рота на них, сука?

Не питання, лови!

Іде караван на південь рано вранці.

У руках тримаю кохання, мовчу.

Я просто не дихаю.

Торкаюся пасма пекучи рукою.

Просто їх прасувати найкраще.

Але демонів бачили тут за річкою,

І знову збирають мужиків.

Іде караван на південь, набитий досі розвантаження.

Свинцеві сльози цькують на пульс.

Сльози зовсім інші на смак.

Збираюся в дорогу, як усі.

З нею я п'ять хвилин тут, як сів.

Грею в руках, тримаю, чекаю світанку.

Уламки колишнього приходять до мене

На луках зелених у траві.

Я цілував коліна, горів,

Вільний, як вітер із цих степів.

Ох, якби я знав про с*ке війні,

Що задимять рідні поля,

Ти закричиш: "Дивись, ниви горять!"

Але я тобі присягаюся: хто ступив із мечем,

Рідна, сюди – він це зробив дарма.

Іде караван на південь, горизонт вдалині кров'ю залитий.

Запах поту там, пороху, пійла, запах паленої коноплі.

Брудна лапа лізе до мого дому.

Безцеремонний мерзенний г*ндон.

Час показати ікла.

Хто тут тато, ферзь хто й дон.

Накритий бруствер здув усіх.

Малий успіх.

Але ми – непотрібний вантаж двісті.

Далі шлях у ліс.

Демони десь там, за річкою.

Погляд тіні ловить під козирком.

Караван ожив?

Рідній землі уклін.

Хто без цих полів?

Ну, хто я без цих полів, скажи мені.

Стогнуть ті, що у вогні, і мені з ними тільки горіти.

Хто без цього волосся?

Хто без цих я рук, рідних мені?

За їхнє життя готовий померти.

Моя Батьківщина, рідна, добра земля.

Моя Батьківщина, одна ти в мене.

Батьківщино, терпи!

Рідна земля.

Моя Батьківщино, одна ти в мене...