Ich Bin Aus Mir - Dornenreich

Was zieht her von welker Nacht?

meist liegt’s in meiner Sinne Macht …

Schimmer und Schatten scharen sich,

Stimmen um Stimmen dr¤ngen sich,

Dјfte und Grјfte heben sich,

S¤fte und Gifte tauchen sich,

Dorn und Feder tauschen sich …

Aus meiner Sinne wildem Weben

zu einem Alleinigen — meinem Erleben.

Und ist dies auch meine einz’ge Wјrde,

es bleibt zugleich meine letzte Bјrde,

denn wenn mein Sturzesschrei

in mir — verhallt,

war alle mein «Ich"vergeb'ner Halt.

Was zieht weiter her von welken N¤chten?

es quoll zuvor aus meines Geistes Sch¤chten:

Mir wallt die Nacht als Schutz herab

vor Tages grobem Blenden,

das weiter in die Irre zerrt,

mein Selbstsein zu beenden,

meine Haut in alle Welten spannt,

mich dienlich zu verschwenden.

Die Nacht, sie reicht mir meine Hand,

zu fјhlen wie ich bin und wer,

der lange dort so seltsam stand

und der erst hier sich selbst erkannt.

Aus meiner Gedanken eig’nem Streben

flackert ein alleiniges — mein — Erleben.

Und ist dies auch meine einz’ge Wјrde,

es bleibt zugleich meine letzte Bјrde,

denn wenn mein Sturzesschrei

in mir — verhallt,

war all mein «Ich"vergeb'ner Halt.

Ich fehle mir an Dir,

Bin einsam — bin aus mir

… und bleibe ich?

Що приходить із засохлої ночі?

переважно це в моєму почутті сили...

мерехтіння і тіні збираються,

Толкаються голоси за голосами,

Підносяться запахи і гробниці,

Соки і отрути пірнають,

Обмін шипами та пір'ям...

З моїх почуттів дике плетіння

до однієї речі — мого досвіду.

І якщо це моя єдина гідність,

водночас це залишається моїм останнім тягарем,

бо коли моє осінь плаче

в мені — вмирає,

було все моє «я» марно.

Що буде далі після засохлих ночей?

воно наперед вирвало з криниць мого розуму:

Ніч спускається для захисту

перед суворим засліпленням дня,

що продовжує вводити в оману,

щоб покінчити зі своїм самосвідомістю

моя шкіра простягається у всі світи,

витрачати себе з користю.

Вночі вона дає мені мою руку

відчувати, який я і хто,

який так дивно стояв там довгий час

і який тут тільки себе впізнав.

З моїх власних думок

підошва — мій — досвід мерехтить.

І якщо це моя єдина гідність,

водночас це залишається моїм останнім тягарем,

бо коли моє осінь плаче

в мені — вмирає,

було все моє «я» марно.

я сумую за тобою

Я самотній - поза мене

... і я залишусь?