Вороны - ДДТ

На небе вороны, под небом монахи и я между ними в расшитой рубахе,

Лежу на просторе, легка и пригожа и солнце взрослее, и ветер моложе.

Меня отпевали в громадине храма, была я невеста, прекрасная дама.

Душа моя рядом стояла и пела, но люди, не веря, смотрели на тело.

Судьба и молитва менялись местами, молчал мой любимый и крестное знамя,

Лицо его светом едва освещало, простила его.

Я ему все прощала.

Весна задрожав от печального звона, смахнула три капли на лики иконы,

Что мирно покоилась между руками, её целовало веселое пламя.

Свеча догорела, упало кадило, Земля застонав, превращалась в могилу.

Я бросилась в небо за легкой синицей, теперь я на воле, я Белая Птица.

злетев на прощание, кружась над родными, смеялась я, горя их не понимая.

Мы встретимся вскоре, но будем иными, есть вечная воля, зовет меня стая.

На небі ворони, під небом ченці і між ними в розшитій сорочці,

Лежу на просторі, легка і гарна і сонце доросліше, і вітер молодший.

Мене відспівували в храмі, була я наречена, прекрасна дама.

Душа моя поруч стояла і співала, але люди, не вірячи, дивилися на тіло.

Доля і молитва мінялися місцями, мовчав мій коханий і хресний прапор,

Обличчя його світлом ледь освітлювало, вибачила його.

Я все прощала.

Весна затремтівши від сумного дзвону, змахнула три краплі на лики ікони,

Що мирно лежала між руками, її цілувало веселе полум'я.

Свічка догоріла, впало кадило, Земля застогнавши, перетворювалася на могилу.

Я кинулася в небо за легкою синицею, тепер я на волі, я Біла Птаха.

злетівши на прощання, кружляючи над рідними, сміялася я, горя їх не розуміючи.

Ми зустрінемося незабаром, але будемо іншими, є вічна воля, кличе мене зграя.