Песня о свободе - ДДТ

Тошно душе среди равнодушных стен,

Холод-клише, сумерки перемен,

Они за столом поют что-то про свой уют

В сытую ночь к черному дню...

Серая ночь, в окнах дымит рассвет,

Солнце взойдет, а может быть больше нет,

Ночь без любви, пусты между людьми мосты,

Нет ничего, есть только ты...

Свобода, свобода, так много, так мало,

Ты нам рассказала, какого мы рода,

Ни жизни, ни смерти, ни лжи не сдаешься,

Как небо под сердцем в тоске моей бьешься...

Темный подъезд, еще одного ко дну,

Боль на полу, капля за каплей в нас

В этой ночи она - рваная, как страна,

Сгребает золу остывающих глаз...

Серая речь в темном больном окне,

Сдаться и лечь, в серую ночь во мне,

Нет не могу, прости, в мертвую жизнь врасти,

Нет, не она в этой горсти...

Свобода, свобода, так много, так мало,

Ты нам рассказала, какого мы рода,

Ни жизни, ни смерти, ни лжи не сдаешься,

Как небо под сердцем в тоске моей бьешься...

Свобода, свобода, так много, так мало,

Ты нам рассказала, какого мы рода,

Ни жизни, ни смерти, ни лжи не сдаешься,

Как небо под сердцем в груди моей бьешься...

Нудно душі серед байдужих стін,

Холод-кліше, сутінки змін,

Вони за столом співають щось про свій затишок

У ситу ніч до чорного дня...

Сіра ніч, у вікнах димить світанок,

Сонце зійде, а може більше немає,

Ніч без любові, порожні між людьми мости,

Немає нічого, є тільки ти...

Свобода, свобода, так багато, так мало,

Ти нам розповіла, якого ми роду,

Ні життя, ні смерті, ні брехні не здаєшся,

Як небо під серцем у тузі моїй б'єшся...

Темний під'їзд, ще одного на дно,

Біль на підлозі, крапля за краплею у нас

Цієї ночі вона - рвана, як країна,

Згрібає золу очей, що остигають.

Сіра мова в темному хворому вікні,

Здатись і лягти, в сіру ніч у мені,

Ні не можу, вибач, у мертве життя врости,

Ні, не вона в цій жмені...

Свобода, свобода, так багато, так мало,

Ти нам розповіла, якого ми роду,

Ні життя, ні смерті, ні брехні не здаєшся,

Як небо під серцем у тузі моїй б'єшся...

Свобода, свобода, так багато, так мало,

Ти нам розповіла, якого ми роду,

Ні життя, ні смерті, ні брехні не здаєшся,

Як небо під серцем у грудях моїх б'єшся...