На небе вороны - ДДТ

На небе вороны, под небом монахи,

И я между ними, в расшитой рубахе

Лежу на просторе, легка и пригожа;

И солнце взрослее, и ветер моложе.

Меня отпевали в громадине храма,

Была я невеста, прекрасная дама.

Душа моя рядом стояла и пела,

Но люди, не веря, смотрели на тело.

Судьба и молитва менялись местами.

Молчал мой любимый и крестное знамя.

Лицо его светом едва освещало.

Простила его, - я ему все прощала.

Весна, задрожав от печального звона,

Смахнула три капли на лики иконы,

Что мирно покоилась между руками.

Ёе целовало весёлое пламя.

Свеча догорела, упало кадило;

Земля, застонав, превращалась в могилу.

Я бросилась в небо за лёгкой синицей,

Теперь я на воле, я - белая птица!

Взлетев на прощание, кружась над родными,

Смеялась я, горя их не понимая.

Мы встретимся вскоре, но будем иными -

Есть Вечная воля, зовёт меня стая.

На небі ворони, під небом ченці,

І я між ними, в розшитій сорочці

Лежу на просторі, легка та гарна;

І сонце доросліше, і вітер молодший.

Мене відспівували в громаді храму,

Була я наречена, красива жінка.

Душа моя поруч стояла і співала,

Але люди, не вірячи, дивилися на тіло.

Доля та молитва мінялися місцями.

Мовчав мій коханий і хресний прапор.

Обличчя його світлом ледь освітлювало.

Вибачила його, - я йому все прощала.

Весна, затремтівши від сумного дзвону,

Смахнула три краплі на лики ікони,

Що мирно лежала між руками.

Її цілувало веселе полум'я.

Свічка догоріла, впало кадило;

Земля, застогнавши, перетворювалася на могилу.

Я кинулася в небо за легкою синицею,

Тепер я на волі, я – білий птах!

Злетівши на прощання, кружляючи над рідними,

Сміялася я, горя їх не розуміючи.

Ми зустрінемося незабаром, але будемо іншими.

Є Вічна воля, кличе мене зграя.