Уездный город - ДДТ

Чутко спит уездный город, пар дыхания над нами.

Окна с жёлтыми глазами.

Дочь, как пленного, веду.

Иммигрантка за прилавком с равнодушными ногами.

Мы с товарищем штурмуем этот вражеский редут.

А потом в соседнем сквере на обдолбанной скамейке

Достаём два литра хрени и заводим разговор.

Колбасу, как гильотина режет нож из нержавейки

И выносит нашей жизни свой суровый приговор.

После первой друг смотрел куда-то светлыми очами.

По щеке к земле катилась непокорная слеза.

Чьи-то тени в облаках гремели ржавыми ключами.

Вдалеке кипело солнце да сверкала бирюза.

Третий выпили за башню, за морских глухих окраин

Не нашедших, не узнавших для чего и почему.

После пятой мы братались, как Чапаев и Сусанин.

Налетели тут мигалки, дали всем по кочану.

А теперь, в сырой темнице, где неясно, что свершится

Греет душу сигарета каплей вечного огня.

Завтра – суд, а за решеткой в небе томная Жар-птица

Изумрудным косит глазом на него да на меня.

Расскажи нам, кем мы были, что искали, как любили?

Ты была моей, девица или всё – тяжелый сон?

Под луной растёт крапива на заброшенной могиле,

А вдали хохочет праздник - колокольный перезвон.

Чуйно спить повітове місто, пара дихання над нами.

Вікна із жовтими очима.

Дочку, як полоненого, веду.

Іммігрантка за прилавком із байдужими ногами.

Ми з товаришем штурмуємо цей ворожий редут.

А потім у сусідньому сквері на обдовбаній лаві

Дістаємо два літри хроні і заводимо розмову.

Ковбасу, як гільйотина ріже ніж із нержавіючої сталі

І виносить наше життя свій суворий вирок.

Після першої друг дивився кудись світлими очима.

По щоці до землі котилася непокірна сльоза.

Чиїсь тіні у хмарах гриміли іржавими ключами.

Вдалині кипіло сонце і блищала бірюза.

Третій випили за вежу, за морські глухі околиці

Не знайшли, не впізнали для чого і чому.

Після п'ятої ми браталися, як Чапаєв та Сусанін.

Налетіли тут мигалки, дали всім по качані.

А тепер, у сирій в'язниці, де неясно, що станеться

Гріє душу цигарка краплею вічного вогню.

Завтра – суд, а за ґратами в небі млосна Жар-птиця

Смарагдовим косить оком на нього та на мене.

Розкажи нам, ким ми були, що шукали, як любили?

Ти була моєю, дівчина чи все – важкий сон?

Під місяцем росте кропива на занедбаній могилі,

А вдалині регоче свято - дзвіниця.