Пластун - ДДТ

Мне страна ворковала о сыновей любви, вытирая платочком сухие глаза,

Сморкаясь в кровавое вымя зари, поминая героические имена,

Прикрепляя медаль на дырявую грудь, намечая ударный трудовой путь,

В райкомовском рае подливая чаек: «Все хорошо!

Все нормалек!»

А я все ползу, ползу, ползу, ползу по песку, по Невскому,

Ползу по степи Красной площади, между черных парадных визжащих колес,

Ползу по глазам обесточенных дам, я не человек, я — бешенный пес,

Ползу по столбам безразличных вождей, ползу, разгребая дерьмо их идей,

Ползу по тоске ночного метро, ползу по пивным, ползу по кино.

Похороните Федьку в Кремлевской Стене, дайте ему то, что не дали мне,

Замуруйте правду вместе с ним, он умел стрелять Государственный гимн.

Не пыль — народ, не народ — слова, слова — не мир, мир — не звездочки,

Не гладь кругом — водоворот, я — не бревно, я — рыба здесь.

Мне не нравиться жизнь, я ее хочу, ненавижу ваше я, как свое,

Не трагичен мир — печален я, а сердце мое, а сердце мое!

Мені країна буркотіла про синового кохання, витираючи хусткою сухі очі,

Сморкаючись у криваве вим'я зорі, поминаючи героїчні імена,

Прикріплюючи медаль на диряві груди, намічаючи ударний трудовий шлях,

У райкомівському раї підливаючи чайок: «Все добре!

Всі нормалік!»

А я все повзу, повзу, повзу, повзу по піску, по Невському,

Повзу по степу Червоної площі, між чорних парадних верещачих коліс,

Повзу по очах знеструмлених дам, я не чоловік, я - скажений пес,

Повзу по стовпах байдужих вождів, повзу, розгрібаючи лайно їх ідей,

Повзу по тузі нічного метро, ​​повзу по пивних, повзу по кіно.

Поховайте Федька в Кремлівській Стіні, дайте йому те, що не дали мені,

Замуруйте правду разом з ним, він умів стріляти Державний гімн.

Не пил — народ, не народ — слова, слова — не мир, світ — не зірочки,

Не гладь кругом — вир, я — неколода, я — риба тут.

Мені не подобатися життя, я її хочу, ненавиджу ваше я, як своє,

Не трагічний світ — сумний я, а моє серце, а моє серце!