Песня о времени - ДДТ

Время разбрасывать камни прошло, время собирать голоса настало.

Если каждая жизнь имеет число, значит времени осталось мало.

Время в Грозном, время в Москве, скорость онлайн, часы намаза,

Мгновения, стынущие в Неве, культура бронзы, столетия газа.

Реки впадают в эти кварталы, где я стою и курю у окна.

Где отходят ко сну, отключая порталы, неквантированная страна,

В счастливые дни кого осудишь?

В надежде на чудо все равны,

Но время сражаться за тех кого любишь, не уточняя цены.

Солнце дышит, небо слышит.

Солнце-домна, сердце помнит, помнит.

Стою у окна, убиваю память, наблюдаю, как время пожирает город,

Как совершенство - мусором, сором ложится в одни окопы с нами.

В шеренги дождей, пехоту туманов, отчаянные попытки родов.

Воды отходят из ржавых кранов, выжимая из бездны людскую породу.

Из каждого бомжа - Екклесиаст смотрит на нас в суете сует.

И каждому здесь по делам воздаст, тот, для которого времени нет.

В тревожные дни с временем плохо, много правды, да, мало корма.

Время Че в эпоху Лоха, время - зараза, время - порно.

Что есть время, в чем его смысл?

Думать в конце пути о начале...

Стою у окна, курю мысль, ты прав - во всём этом много печали.

Наблюдаю, как время куёт миллиарды, ярость сомнений, гордыня желаний.

Рвутся сердца, как смешные петарды, от давления сжатых в нас расстояний.

Время вползает в тебя незаметно, что ему эти всхлипы - речи.

Но время дико интеллигентно, оно лечит, ты прав - лечит.

Для времени нет понятия - хватит, время, старик, никогда не спит.

Но пусть этой ночью никто не заплачет, пусть никто не будет убит.

Солнце дышит, небо слышит.

Солнце-домна, сердце помнит, помнит...

Час розкидати каміння минуло, час збирати голоси настав.

Якщо кожне життя має число, то часу залишилося мало.

Час у Грозному, час у Москві, швидкість онлайн, годинник намазу,

Миті, що холонуть у Неві, культура бронзи, століття газу.

Річки впадають у ці квартали, де я стою та курю біля вікна.

Де відходять до сну, відключаючи портали, неквантована країна,

У щасливі дні кого засудиш?

В надії на диво всі рівні,

Але час боротися за тих, кого любиш, не уточнюючи ціни.

Сонце дихає, небо чує.

Сонце-домна, серце пам'ятає, пам'ятає.

Стою біля вікна, вбиваю пам'ять, спостерігаю, як час пожирає місто,

Як досконалість – сміттям, сміття лягає в одні окопи з нами.

У шеренги дощів, піхоту туманів, відчайдушні спроби пологів.

Води відходять з іржавих кранів, вичавлюючи з безодні людську породу.

З кожного бомжа - Еклезіаст дивиться на нас у метушні суєт.

І кожному тут у справах віддасть той, для якого часу немає.

У тривожні дні з часом погано, багато правди, так мало корму.

Час Че в епоху Лоха, час – зараза, час – порно.

Що є час, у чому його сенс?

Думати наприкінці шляху про початок...

Стою біля вікна, курю думку, ти маєш рацію - у всьому цьому багато смутку.

Спостерігаю, як час кує мільярди, лють сумнівів, гординя бажань.

Рвуться серця, як смішні петарди, від тиску стиснених у нас відстаней.

Час вповзає в тебе непомітно, що йому ці схлипи – промови.

Але час дико інтелігентний, він лікує, ти правий – лікує.

Для часу немає поняття – вистачить, час, старий, ніколи не спить.

Але нехай цієї ночі ніхто не заплаче, нехай ніхто не буде вбитий.

Сонце дихає, небо чує.

Сонце-домна, серце пам'ятає, пам'ятає...