Москва, Садовое Кольцо - ДДТ

Ночь.

Куранты бьются злея, что-то брат им невдомёк,

Чьи бредут очки да шея, кто торчит у Мавзолея,

Чей дымится, еле тлея, сигареты огонёк.

Это я, туманом стылым разлагаюсь по Москве

Духом бледным и унылым злой простуженною силой

Надоедливой постылой в беспартийной голове.

А на улице Арбате на серебряном канате проституток выводили на расстрел,

А из тьмы автомашины каучуковые спины обещали всероссийский беспредел.

Я брожу туманной ночью по проспектам по дворам

Вижу ночью я воочию, кто гниёт и рвётся в клочья,

Кто ломает позвоночья, остывая по утрам.

Я дышу столичным газом, чеченею на ходу

Ощущаю город разом и крестом, и унитазом

Злым булгаковским рассказом, как блаженство, как беду.

А на улице Тверской, эх, в натуре, пир мирской - там тусовка, весь бомонд крутят смерти хоровод.

Там любой чл*н и кл*тор переменам всяким рад, он в Кремле стоит за Питер, под Москвой за Ленинград.

Наблюдаю, как отравой льётся шумная толпа

Жадной жаждущей оравой, тараканьей шустрой лавой

То ли левой, то ли правой без кувалды и серпа.

Я плыву усталым Ноем, я кричу спасенным Лотом,

Я кажусь себе героем небесами звездным роем.

Банкой спермы, геморроем, а точнее - идиотом.

Ничего не понимаю я в передовой глуши

Замерзаю и сгораю, умираю, воскресаю,

Балансирую по краю в вечных поисках души.

А на новеньком вокзале под весёлым потолком гастарбайтеры страдали, вывозили их силком.

Без наград и без зарплаты, как героев соцтруда, увозили автоматы, коммуналки поезда...

Ніч.

Куранти б'ються злі, щось брат їм невтямки,

Чиї бредуть окуляри та шия, хто стирчить у Мавзолею,

Чий димиться, ледве тліючи, сигарети вогник.

Це я, туманом стилом розкладаюсь по Москві

Духом блідим і похмурим злою застудженою силою

Набридливою постилою в безпартійній голові.

А на вулиці Арбаті на срібному канаті виводили на розстріл,

А з пітьми автомашини каучукові спини обіцяли всеросійське свавілля.

Я блукаю туманної ночі проспектами по дворах

Бачу вночі я наочно, хто гниє і рветься на шматки,

Хто ламає хребта, остигаючи вранці.

Я дихаю столичним газом, чеченею на ходу

Відчуваю місто разом і хрестом, і унітазом

Злим булгаковським оповіданням, як блаженство, як лихо.

А на вулиці Тверській, ех, у натурі, бенкет мирський - там тусовка, весь бомонд крутять смерті хоровод.

Там будь-який член і клтор змін будь-яким рад, він у Кремлі стоїть за Пітер, під Москвою за Ленінград.

Спостерігаю, як отрутою ллється галасливий натовп

Жадібним спраглим оплотом, тарганячою спритною лавою

Чи то лівою, чи правою без кувалди і серпа.

Я пливу втомленим Ноєм, кричу врятованим Лотом,

Я здається собі героєм небесами зоряним роєм.

Банкою сперми, гемороєм, а точніше – ідіотом.

Нічого не розумію я в передовій глушині

Замерзаю і згоряю, вмираю, воскресаю,

Балансую краєм у вічних пошуках душі.

А на новенькому вокзалі під веселою стелею заробітчани страждали, вивозили їх силоміць.

Без нагород і без зарплати, як героїв соцпраці, забирали автомати, комуналки поїзда...