Господь нас уважает - ДДТ

Нас с ним в аду война свела — она друзей не спишет.

Я был герой — рвал удила, он был намного тише.

В сырое небо рвал закат, смерть рядом что-то ела,

Моя душа рвалась в набат, его — тихонько пела.

Моя душа рвалась в набат, его — тихонько пела.

Мы были разные во всем, цитата — лед да пламень.

Шмелём кипел я под огнем, а он чернел, как камень.

Молчал, и только иногда, когда я наезжаю —

Бросал мне: «Парень, ерунда, Господь нас уважает»

Он отвечал: «Всё ерунда, Господь нас уважает»

Уважает…

Сидим в горах, вокруг зима, хрипит в грязи пехота.

Нам как-то было не до сна и тошно от чего-то.

И разговор мы повели в час злобного затишья

Куда нас черти завели, в конце времен, братишка?

Куда нас бесы завели, в конце времен, братишка?

Ему кричал, ты посмотри на эти с*чьи рожи,

Им все до фонаря, гори страна впридачу тоже.

Нас завтра снова продадут, пойдем на урожаи.

А он во ответ: «Брось, баламут, Господь нас уважает»

А он во ответ: «Брось, баламут, Господь нас уважает»

Уважает…

Всё по нулям — уже видна дыра большого срама,

Живет подачками страна продавшего всё хама.

Их либеральные зады достали наши флаги.

Ни баб, ни водки, ни еды — лишь темные овраги.

Ни дев, ни смысла, ни еды — лишь мертвые овраги.

Я слов уже не нахожу и сильно раздражает,

Меня его — терпи, браток, Господь нас уважает,

На кой такой Господь нам всем — где светлые дороги?

Тут оторвал нас от проблем тяжелый крик тревоги

Тут оторвал нас от проблем тяжелый крик тревоги.

Тревога…

Очнулись с ним опять вдвоем — мы в белой медсанчасти.

Я помню лишь дверной проем, как нас рвало на части,

Он долго молча умирал — сошел, как снег с аллеи,

Я что-то понял — он не врал, но рассказать не смею,

Я что-то понял — он не врал, но выразить не смею.

С тех пор когда нет на глоток и сильно обижают,

Я говорю: «Не ссы, браток, Господь нас уважает»

Я говорю: «Держись, браток, Господь нас уважает»

Я говорю: «Пробъёмся, брат, Господь нас уважает»

Я говорю: «Мы победим — Господь нас уважает».

Нас з ним у ду війна звела — вона друзів не спішає.

Я був герой - рвав удила, він був набагато тихіше.

У сире небо рвав захід сонця, смерть поряд щось їла,

Моя душа рвалася в набат, його — тихенько співала.

Моя душа рвалася в набат, його — тихенько співала.

Ми були різні в усьому, цитата — лід і полум'я.

Шмельом кипів я під вогнем, а він чорнів, як камінь.

Мовчав, і тільки іноді, коли я наїжджаю —

Бросал мені: «Хлопець, дурниці, Господь нас поважає»

Він відповідав: «Все дурниця, Господь нас поважає»

Поважає…

Сидимо в горах, навколо зима, хрипить у бруді піхота.

Нам якось було не до сну і нудно від чогось.

І розмову ми повели в годину злобного затишшя

Куди нас чорти завели, в кінці часів, братик?

Куди нас біси завели, в кінці часів, братик?

Йому кричав, ти подивися на ці с*чиї пики,

Їм все до ліхтаря, гори країна на додачу теж.

Нас завтра знову продадуть, підемо на врожаї.

А він у відповідь: «Кинь, баламут, Господь нас поважає»

А він у відповідь: «Кинь, баламут, Господь нас поважає»

Поважає…

Все по нулям — вже видно дірку великого сорому,

Живе подачками країна, що продала все хама.

Їхні ліберальні зади дістали наші прапори.

Ні баб, ні горілки, ні їди — лише темні яри.

Ні дів, ні смислу, ні їди — лише мертві яри.

Я слов уже не знаходжу і сильно дратує,

Мене його — терпи, братку, Господь нас поважає,

На який такий Господь нам усім— де світлі дороги?

Тут відірвав нас від проблем важкий крик тривоги

Тут відірвав нас від проблем важкий крик тривоги.

Тривога…

Прокинулися з ним знову вдвох — ми в білій медсанчастині.

Я пам'ятаю лише дверний отвір, як нас рвало на частині,

Він довго мовчки помирав — зійшов, як сніг з алеї,

Я щось зрозумів — він не брехав, але розповісти не смію,

Я щось зрозумів — він не брехав, але висловити не смію.

З тих пір коли немає на ковток і сильно ображають,

Я кажу: «Не сси, братку, Господь нас поважає»

Я кажу: «Тримайся, братку, Господь нас поважає»

Я кажу: «Пройдемося, брате, Господь нас поважає»

Я кажу: «Ми переможемо — Господь нас поважає».