Фома - ДДТ

Я часто не верю, что будет зима, когда душной ночью лежу на полу

И мажу сгоревшую спину кефиром — глупый Фома без креста и квартиры,

— мне даже не верится, что я живу.

И мажу сгоревшую спину кефиром — глупый Фома без креста и квартиры,

— мне даже не верится, что я живу.

Я часто не верю, что на небесах нашей любовью архангелы правят.

Ты молча уйдешь, я останусь один — несвежий покойник на похоронах,

не в силах обряд этот чем-то исправить.

Ты молча уйдешь, я останусь один — несвежий покойник на похоронах,

не в силах обряд этот чем-то исправить.

Жизнь наша — поле ряженых мин, я брел по нему, я метался на нем.

И, видя, как клочьями рвется мой друг, я верю с трудом в очищение огнем и часто

не верю в пожатие рук.

И, видя, как клочьями рвется мой друг, я верю с трудом в очищение огнем и часто

не верю в пожатие рук.

Я часто не верю Большому Себе, когда замираю личинкою малой

Под пыльным стеклом в летаргическом сне, я часто не верю в слова одеяла о том,

что еще мы с тобой на коне.

Под пыльным стеклом в летаргическом сне, я часто не верю в слова одеяла о том,

что еще мы с тобой на коне.

Распухшая ночь сдавила виски, на лике ее фонари оцветают.

Я шабашу на кухне в дырявом трико, под тяжестью слов волоса облетают…

как хочется верить в свое ремесло.

Я шабашу на кухне в дырявом трико, под тяжестью слов волоса облетают…

как хочется верить в свое ремесло.

Я часто не вірю, що буде зима, коли душної ночі лежу на підлозі

І мажу згорілу спину кефіром — дурний Фома без хреста і квартири,

—Мені навіть не віриться, що я живу.

І мажу згорілу спину кефіром — дурний Фома без хреста і квартири,

—Мені навіть не віриться, що я живу.

Я часто не вірю, що на небесах нашою любов'ю архангели правлять.

Ти мовчки підеш, я залишусь один — несвіжий покійник на похороні,

не в силах обряд цей чимось виправити.

Ти мовчки підеш, я залишусь один — несвіжий покійник на похороні,

не в силах обряд цей чимось виправити.

Життя наше — поле ряжених мін, я брехав по ньому, я метався на ньому.

І, бачачи, як клаптями рветься мій друг, я вірю насилу в очищення вогнем і часто

не вірю в потиск рук.

І, бачачи, як клаптями рветься мій друг, я вірю насилу в очищення вогнем і часто

не вірю в потиск рук.

Я часто не вірю Великому Собі, коли завмираю личинкою малою

Під запорошеним склом у летаргічному сні, я часто не вірю в слова ковдри про те,

що ще ми з тобою на коні.

Під запорошеним склом у летаргічному сні, я часто не вірю в слова ковдри про те,

що ще ми з тобою на коні.

Розпухла ніч стиснула віскі, на обличчі її ліхтарі зацвітають.

Я шабашу на кухні в дірявому трико, під вагою слів волосся облітають...

як хочеться вірити у своє ремесло.

Я шабашу на кухні в дірявому трико, під вагою слів волосся облітають...

як хочеться вірити у своє ремесло.