Дорожная - ДДТ

Мне сегодня так икалось, Люсь, ты вспомнила меня!

Как под током сердце сжалось, электричество кляня.

Все к чертям, решил — поеду!

На работе взял отгул.

И вот я еду, еду, еду, еду, еду, еду…

Ик!

— Еще разок икнул.

А напротив, сонно бабка, ковыряет пальцем нос.

Ей, видать, и енто сладко, нахлебалась в жизни слез.

Паренек с подбитым глазом, девка с кожей молодой.

С ней нахал, сулящий разом счастье, свет и мордобой.

Эх, железная дорога, эх, стальная магистраль.

Электрические боги обещали пастораль.

Эх, квадратные колеса, ох, кудрявые столбы!

Кровоточащие десна, обеззубленной души.

Ох, сижу, небритый очень, то ли дрема, то ли смерть.

Ехать дальше нету мочи, нету силушки терпеть.

Рядом страж закона хваткий, ага!

Три здоровых кулака

На заслуженной фуражке режет картой дурака.

Здесь народ все буквы знает, хоть и немытые умы.

Скоро, слышь, подорожают твердокаменные лбы.

Эх, родимые ухабы, за окном весь мир в пыли.

Там оранжевые бабы забивают костыли.

Эх, железная дорога, расписные поезда.

У родимого порога отказали тормоза.

Эх, дорожные дебаты, размышления-кирпичи,

Привокзальные сократы, вечно трезвые бичи.

Ехал он, ехал, да, так и не доехал!

Мені сьогодні так ікалося, Люсю, ти згадала мене!

Як під струмом серце стиснулося, електрика кляня.

Все до дідька, вирішив — поїду!

На роботі взяв відгул.

І ось я їду, їду, їду, їду, їду, їду…

Ік!

— Ще раз икнув.

А навпаки, сонно бабця, колупає пальцем ніс.

Їй, мабуть, і це солодко, нахлиналася в житті сліз.

Хлопчина з підбитим оком, дівка зі шкірою молодою.

З нею нахабник, що обіцяє разом щастя, світло і мордобій.

Ех, залізниця, ех, залізниця.

Електричні боги обіцяли пастораль.

Ех, квадратні колеса, ох, кучеряві стовпи!

Кровоточиві ясна, знезубленої душі.

Ох, сиджу, дуже неголений, чи то дрімота, чи смерть.

Їхати далі нема сечі, нема сили терпіти.

Поруч сторож закону хваткий, ага!

Три здорові кулаки

На заслуженому кашкеті ріже картою дурня.

Тут народ усі букви знає, хоч і немите розум.

Скоро, чуєш, подорожчають твердокам'яні лоби.

Ех, рідні вибоїни, за вікном весь світ у пилюці.

Там помаранчеві баби забивають милиці.

Ех, залізниця, розписні потяги.

Біля рідного порога відмовили гальма.

Ех, дорожні дебати, роздуми-цеглини,

Привокзальні сократи, вічно тверезі бичі.

Їхав він, їхав так, так і не доїхав!