Дым - ДДТ

Дым на солнце облаком падает больным,

Заслонили черное горы серебра.

Проезжаю сбоку я мертвым и живым,

Рвусь дорогой спорною в сторону добра.

Потихоньку волоком курим, говорим,

Вяжем это тонкое время до утра.

Жизнь ворчит да мается, тонет и хрипит.

На вершины нервная выползла заря.

Тишина сломается, громко закричит.

Думаю, что первая пуля не моя.

Время не раскается, память промолчит.

Жизнь течет примерная, да только не моя.

С ветрами беседуют языки костра.

Родина далекая, с кем гуляешь ты?

Угостит победою и спиртом медсестра.

Верность неглубокая, сны из бересты.

Смертью пообедают горы-снайпера.

Смерть — работа легкая для этой красоты.

То встает, то падает сбитая заря,

Ждет пропавший без вести за чертой закат.

Надоело до смерти, честно говоря,

Мне таскать по осени этот автомат.

Может не на месте я, да ничего не зря.

Как война закончится — будем дома, брат!

Может не на месте я, да ничего не зря.

Как война закончится — будем дома, брат!

Дим на сонце хмарою падає хворим,

Заступили чорні гори срібла.

Проїжджаю збоку я мертвим і живим,

Рвусь дорогою спірною в сторону добра.

Потихеньку волоком куримо, говоримо,

В'яжемо цей тонкий час до ранку.

Життя бурчить та мається, тоне і хрипить.

На вершини нервова виповзла зоря.

Тиша зламається, голосно закричить.

Думаю, що перша куля не моя.

Час не розкається, пам'ять промовчить.

Життя тече зразкове, але тільки не моє.

З вітрами розмовляють язики багаття.

Батьківщина далека, з ким гуляєш ти?

Пригостить перемогою та спиртом медсестра.

Вірність неглибока, сни з берези.

Смертю пообідають гори-снайпера.

Смерть - робота легка для цієї краси.

То встає, то¦падає збита зоря,

Чекає зниклий безвісти за чортом захід сонця.

Набридло до смерті, чесно кажучи,

Мені тягати по осені цей автомат.

Може не на місця я, та нічого недаремно.

Як війна закінчиться — будемо вдома, брате!

Може не на місця я, та нічого недаремно.

Як війна закінчиться — будемо вдома, брате!