Бродяга - ДДТ

На дороге разбитое тело,

На деревьях останки души -

Одинокая смерть пролетела,

В этой Богом забытой глуши.

Он лежал на истлевшем бурьяне,

Плыли в небе слепые глаза.

Безымянный, босой, окаянный,

А вдали собиралась гроза.

На груди в свете молний сияли

Два червя да серебряный крест.

А вдали молча горы стояли,

Стерегли пустоту этих мест.

Эй, бродяга, ты сын человечий,

Где твой конь, где жена, где село?

Облаками окутавши плечи,

Мать-гроза отпевала его.

Сколько лет ты по свету скитался?

Как давно от родимой двери?

В даль ушел и навек там остался,

Господь, душу его забери.

Закопал я его под ольхою,

Свет от молний стекал по усам,

Не увидел я тень за собою...

Понял, что хоронил себя сам.

На дорозі розбите тіло,

На деревах рештки душі

Самотня смерть пролетіла,

У цій Богом забутій глушині.

Він лежав на зітлілом бур'яні,

Плили в небі сліпі очі.

Безіменний, босий, окаянный,

А вдалині збиралася гроза.

На грудях у світлі блискавок сяяли

Два хробаки та срібний хрест.

А вдалині мовчки гори стояли,

Стерегли порожнечу цих місць.

Гей, бродягу, ти син людський,

Де твій кінь, де дружина, де село?

Хмарами огорнувши плечі,

Мати-гроза відспівувала його.

Скільки років ти по світу блукав?

Як давно від рідних дверей?

В далечінь пішов і навік там залишився,

Господи, душу його забери.

Закопав я його під вільхою,

Світло від блискавок стікало по вусах,

Не побачив я тінь за собою...

Зрозумів, що ховав себе сам.