Беда - ДДТ

Выросли перья у тощей зимы, серая грязь от луны до креста.

Затопила дома, как кошмарные сны, как голодная шл*ха после поста.

Реки утюжит ветер-каток, из сучьев вылазит зеленый свист.

Пищит вода, гуляет восток, ухмыляется запад-контрабандист!

Припев:

Навалилась беда, как на огонь вода!

Сплющила рожу оконным стеклом, смотрит в дом!

Я схожу с ума!

Да, я схожу с ума!

Я завесил все окна тяжелым сном, холодным льдом!

У котов съезд всех кошачьих каст, снег в дырах, как память, ворон не счесть.

У кобелей по талону, но всем с*ка не даст, оттаяло все: и любовь, и месть.

А я не рад теплу, я разлюбил рассвет, я сижу в темноте, шевелю рукой.

И мне кажется что меня уже нет, потому что тебя, тебя нет со мной!

Припев:

Навалилась беда, как на огонь вода!

Сплющила рожу оконным стеклом, смотрит в дом!

Я схожу с ума!

Да, я схожу с ума!

Я завесил все окна тяжелым сном, холодным льдом!

Матерится земля — шкура на китах!

Драные бока подставляя теплу!

Солнце ударило небу в пах, деревья торчат по колено в бреду!

Полным распадом мира, весна!

Салютует всем нам, что она удалась.

Чует новые запахи стерва-страна!

Все готовится жить.

Ты одна не спаслась!

Припев:

Навалилась беда, как на огонь вода!

Сплющила рожу оконным стеклом, смотрит в дом!

Я схожу с ума!

Да, я схожу с ума!

Я завесил все окна тяжелым сном, холодным льдом!

Сосны-виселецы.

Дождь — потоп.

Разлука-беда уже на крыльце.

Перелетные птицы кричат между строк, я стираю глаза на своем лице.

Мне они ни к чему, ведь тебя больше нет, тонет память обрывками в луже воды.

Я глотаю последний огонь сигарет, я впустил ее в дом.

Я в тисках у Весны!

Припев:

Навалилась беда, как на огонь вода!

Сплющила рожу оконным стеклом, смотрит в дом!

Я схожу с ума!

Да, я схожу с ума!

Я завесил все окна тяжелым сном, холодным льдом!

Навалилась беда, как на огонь вода!

Сплющила рожу оконным стеклом, смотрит в дом!

Я схожу с ума!

Да, я схожу с ума!

Я завесил все окна тяжелым сном, холодным льдом!

Виросло пір'я у худої зими, сірий бруд від місяця до хреста.

Затопила вдома, як кошмарні сни, як голодна хода після посту.

Річки прасує вітер-каток, із сучків вилазить зелений свист.

Пищить вода, гуляє схід, посміхається захід-контрабандист!

Приспів:

Навалилося лихо, як на вогонь вода!

Сплющила пику віконним склом, дивиться в будинок!

Я божеволію!

Так, я схожу з розуму!

Я завісив усі вікна важким сном, холодним льодом!

У котів з'їзд усіх котячих каст, сніг у дірах, як пам'ять, ворон не порахувати.

У кобелів по талону, але всім с*ка не дасть, відтало все: і любов, і мість.

А я не радий теплу, я розлюбив світанок, я сиджу в темряві, ворушу рукою.

І мені здається, що мене вже немає, тому що тебе, тебе немає зі мною!

Приспів:

Навалилося лихо, як на вогонь вода!

Сплющила пику віконним склом, дивиться в будинок!

Я божеволію!

Так, я схожу з розуму!

Я завісив усі вікна важким сном, холодним льодом!

Материться земля — шкура на китах!

Драні боки підставляючи тепло!

Сонце вдарило небу в пах, дерева стирчать по коліно в¸брезі!

Повним розпадом світу, весна!

Салютує всім нам, що вона вдалася.

Чує нові запахи стерва-країна!

Усі готується жити.

Ти одна не врятувалася!

Приспів:

Навалилося лихо, як на вогонь вода!

Сплющила пику віконним склом, дивиться в будинок!

Я божеволію!

Так, я схожу з розуму!

Я завісив усі вікна важким сном, холодним льодом!

Сосни-шибениці.

Дощ — потоп.

Розлука-біда вже на ганку.

Перелітні птахи кричать між рядками, я стираю очі на своєму обличчі.

Мені вони ні до чого, адже тебе більше немає, тоне пам'ять уривками в калюжі води.

Я ковтаю останній вогонь сигарет, я впустив її в будинок.

Я в тисненнях у Весни!

Приспів:

Навалилося лихо, як на вогонь вода!

Сплющила пику віконним склом, дивиться в будинок!

Я божеволію!

Так, я схожу з розуму!

Я завісив усі вікна важким сном, холодним льодом!

Навалилося лихо, як на вогонь вода!

Сплющила пику віконним склом, дивиться в будинок!

Я божеволію!

Так, я схожу з розуму!

Я завісив усі вікна важким сном, холодним льодом!