Der Bergschmied II - Der Eid - Dauþuz

Hoc ego scripsi ut opus saga beatitudinem

Et sortium dies, et saepe dilexit odio

Unsre Heimstatt ward auf einem warmen Felsen erbaut

Nah der heiligen Grotte, wo man seit jeher Ahn- und Tiergeister ehrte

Daselbst fuhren wir täglich ein, in kleinste Grubenbaue

Flint ward unser Lohn, Bergmänner der ersten Stund'

29 Winter ward ich da, vor 8279 Jahrn

Dort war der Stein in edlster Güte, doch zu tief die Sohle lag

Mein Geist umnebelt, matt und träg war mir der Sinn

Finsternis umfing mich sanft, meine Seel in finstre Teufe fuhr

Wie ein Falter, flog ich durch Spalten, hin zu einem Feuer

So stand ich da, vor einem Thron aus schwarzem Turmalin

Der Herr der Unterwelt, der Geist des Berges

Er rief meinen ätherischen Geist, in seine weite Halle

Ein Wesen, von dem ich niemals gehört, wie ein Zwerg doch riesenhaft

Wildes Haar aus Aragonit und ein Bart aus Obsidianen

Seine Augen grün, starren aus reinstem Malachit

Als sei er gar das Gestein, der Berg daselbst gewesen

Ich biet dir einen Handel an, damit du weiter leben kannst

Du sollst fortan mein Zögling sein, das Schicksal mit mir teilen

Dann wirst du ewig, wie ich selbst;

und ewig wie der Berg

Du sollst den Menschen lehren, was ich nun fortan dir gelehrt

Wirr ward mir der Sinn, wollt nur zurück zu meinem Lieben

Die Ewigkeit, die er versprach, war mir kein Stück bewusst

Glaubte gar, es wär ein Traum, aus welchem ich sogleich erwache

So hab ich ihm den verhängnisvollen Eid

Den verdammten Eid geschworen

So erwachte ich in meiner düst´ren Grube

Neben mir lag mein Bruder darnieder

Am Abend noch gab ich seinen Leib, der Mutter Erde wieder

Vater, Mutter, Weib und meine Kinder;

alle nahm die Zeit hinfort

Als ich gar meine Enkel sterben sah, verließ ich für immer diesen Ort

Hoc ego scripsi ut opus saga beatitudinem

Et sortium dies, et saepe dilexit odio

Наш дім був побудований на теплому камені

Біля святого гроту, де завжди вшановували духів предків і тварин

Ми щодня їздили туди, в найменші шахти

Кремінь був нашою нагородою, шахтарі першої години

29 зими я був там, 8279 років тому

Там камінь був найвищої якості, але підошва лежала надто глибоко

Мій розум був туманний, мій розум був тьмяним і млявим

Темрява ніжно огорнула мене, душа поринула в темні глибини

Як метелик, я летів крізь щілини до багаття

Тож я стояв там, перед троном з чорного турмаліну

Володар підземного світу, дух гори

Він покликав мій ефірний дух до своєї величезної зали

Істота, про яку я ніколи не чув, гігантська, як гном

Волосся дикого арагоніту та обсидіанова борода

Його очі зелені, дивляться з найчистішого малахіту

Ніби скеля, гора, навіть була

Я пропоную вам угоду, щоб ви могли продовжувати жити

Відтепер ти будеш моїм учнем, розділи зі мною долю

Тоді ти станеш вічним, як я;

і вічна, як гора

Відтепер ви повинні вчити людей тому, чому я вас навчив

Мій розум заплутався, я просто хотів повернутися до своїх близьких

Я навіть не усвідомлював, яку вічність він обіцяв

Мені навіть здалося, що це сон, від якого я відразу прокидаюся

Тому я дав йому доленосну клятву

Дав прокляту клятву

Так я прокинувся в своїй похмурій ямі

Мій брат лежав ниць поруч зі мною

Того вечора я повернув його тіло матері-землі

батько, мати, дружина і мої діти;

все забирало час

Коли я навіть побачив, як помирають мої онуки, я покинув це місце назавжди