Сплин - Чёрный Обелиск

Когда на горизонт, свинцовой мглой закрытый,

Ложится тяжкий день, как тягостная ночь,

И давят небеса, как гробовые плиты,

И сердце этот гнет не в силах превозмочь,

Когда промозглостью согнившего колодца

Hас давит тяжкий мир, когда в его тисках

Hадежда робкая летучей мышью бьется

И головой о свод колотится впотьмах,

Припев:

Тогда уходит жизнь, и катафалк огромный

Медлительно плывет в душе моей немой

И мутная тоска, мой соглядатай темный,

Вонзает черный стяг в склоненный череп мой.

Когда влачат дожди свой невод бесконечный,

Окутывая все тяжелой пеленой,

И скука липкая из глубины сердечной

Бесшумным пауком вползает в мозг больной,

И вдруг колокола, рванувшись в исступлении,

Истошный долгий вой вздымает в вышину,

Как сонм теней, чье смертное томленье

Упорной жалобой тревожат тишину,

Припев

Коли на горизонт, свинцевою імлою закритий,

Лягає тяжкий день, як тяжка ніч,

І давлять небеса, як трунні плити,

І серце цей гніт не в силах перемогти,

Коли вогкістю згнилий колодязі

Нас тисне тяжкий світ, коли в його лещатах

Hаждя боязка кажаном б'ється

І головою про звід колотиться в пітьмах,

Приспів:

Тоді йде життя, і катафалк величезний

Поволі пливе в душі моїй німій

І мутна туга, мій доглядач темний,

Встромляє чорний стяг у схилений череп мій.

Коли тягнуть дощі свій невід нескінченний,

Окутуючи все важкою пеленою,

І нудь липка з глибини серцевої

Безшумним павуком вповзає в мозок хворий,

І раптом дзвони, рвонувшись у виступі,

Несподіване довге виття піднімається на висоту,

Як сонм тіней, чия смертна мука

Завзятою скаргою турбують тишу,

Приспів