Когда-нибудь - Чёрный Обелиск

Когда-нибудь я буду тих —

Как псих, довольный всем и всеми,

А жизнь моя, мой белый стих,

Вдруг станет в рифму и по теме.

Когда-нибудь я буду нем —

Как пень, я буду нем и мрачен

И жить в молчании только тем,

Что памятью, и — не иначе.

Когда-нибудь я буду глух —

Как дух, не слышащий призывов,

И мой о шторм разбитый слух

Не принесёт мне шум приливов.

Когда-нибудь я буду слеп —

Как склеп, от света ограждённый,

А Солнце, сняв помятый креп,

Про мой забудет взгляд сожжённый.

Зачем мне спорить с судьбою

Зачем мне знать наперёд

Что со мною может случиться

То, что вряд ли произойдёт

Когда-нибудь я буду слаб —

Как раб, душою злой и пыльный,

И, словно одинокий краб,

Вползу с трудом на брег пустынный.

Когда-нибудь я буду мёртв —

Как лёд, без крови и сознанья,

И ни любовь, ни сталь, ни мёд

Не воскресят моё дыханье.

Зачем мне спорить с судьбою

Зачем мне знать наперёд

Что со мною может случиться

То, что вряд ли произойдёт

Коли я буду тихий—

Як псих, задоволений усім і всіма,

А життя моє, мій білий вірш,

Раптом стане в рифму і по темі.

Колись я буду німим.

Як пень, я буду ньому і похмурий

І жити в мовчанні тільки тим,

Що пам'яттю, і—не інакше.

Колись я буду глухий.

Як дух, що не чує закликів,

І мій про шторм розбитий слух

Не принесе мені шум припливів.

Коли я буду сліпий—

Як склеп, від світла огороджений,

А Сонце, знявши пом'ятий креп,

Про мій забуде погляд спалений.

Навіщо мені сперечатися із долею

Навіщо мені знати наперед

Що зі мною може статися

Те, що навряд чи станеться

Коли-небудь я буду слабкий

Як раб, душею злий і пиловий,

І, ніби самотній краб,

Повзу з трудом на брег пустельний.

Коли-небудь я буду мертвий

Як лід, без крові та свідомості,

І ні любов, ні сталь, ні мед

Не воскресять моє дихання.

Навіщо мені сперечатися із долею

Навіщо мені знати наперед

Що зі мною може статися

Те, що навряд чи станеться