Безобразное время - Банда четырех

Мы устали, как будто весь день пахали на нас.

Мы узнали так много, как будто бы жили сто лет.

Власть любая – она ведь и в Африке власть,

Она кровью стекает в размытый наш след.

Я умею смотреть… Нет, вернее гадать –

По ветрам, по дождям, по чему-то еще.

Но я не хочу, я уже не хочу разбирать

Тайных знаков судьбы – вот тепло, вот тепло... Горячо!

И кто-то, такой же, как я, в полдень сыграет отбой.

Кто-то, такой же, как я, опять вот попал на разлом.

Это время смеется: «Останься со мною…»

И машет своим безобразным крылом.

А ты хочешь – ешь, хочешь – пей, хочешь сказочку – слушай:

Я ее расскажу лишь тебе одному.

О том, что Бог поверил в меня, захотев мою душу,

Но она пригодится еще мне самому.

И становится тесно в привычной постели.

Бьет по глазам мерцающий свет.

Я должен был утонуть вот тогда вот – в крестильной купели.

Но ведь не утонул, и продолжается бред.

И деревья расти продолжают над быстрой рекою.

А ей, реке, все одно – ледостав, ледолом.

Это время смеется: «Останься со мною…»

Время дразнит своим безобразным крылом.

Перелетные птицы сюда не летят.

Они остаются в развеселых краях,

Оставляя надежду, веру и страх

И любовь на позорных столбах.

Но не выйдет наружу ни вздоха, ни крика, ни стона.

Не прорвется сквозь щели самый натуженный крик.

Видишь в небе луна – говорят, хорошо для влюбленных,

А я к этой луне никак не привык.

И мне никогда не сродниться с холодной луною.

Но не надо об этом пиздить просто так за столом.

Это время смеется: «Останься со мною...»

И машет своим безобразным крылом

А все, радуясь, ждут чего-то большого.

Здесь такая привычка – если пить, то до дна.

Все верят в силу своего неповторимого слова.

Но камера смертников в доме одна – и только одна!

И на небе следы вчерашней зарницы.

Только что нам они?

С кашей не съесть.

Мне вчера показали портрет самоубийцы

И сказали: «Ты знаешь, резервация здесь…»

Пересохший ручей – это дорога к покою.

Пересохший ручей, нет, мы пока подождем.

Это время смеется: «Останься со мной…»

Время дразнит своим безобразным крылом.

Безобразное время...

Ми втомилися, наче весь день орали на нас.

Ми дізналися так багато, начебто жили сто років.

Влада будь-яка - адже вона і в Африці влада,

Вона кров'ю стікає в розмитий слід.

Я вмію дивитися ... Ні, вірніше гадати -

По вітрах, по дощах, чогось ще.

Але я не хочу, я вже не хочу розбирати

Таємних знаків долі – ось тепло, ось тепло… Гаряче!

І хтось, такий самий, як я, опівдні зіграє відбій.

Хтось, такий самий, як я, знову ось потрапив на розлом.

Цей час сміється: «Залишся зі мною…»

І махає своїм потворним крилом.

А ти хочеш – їж, хочеш – пий, хочеш казочку – слухай:

Я її розповім лише тобі одному.

Про те, що Бог повірив у мене, захотівши мою душу,

Але вона знадобиться ще мені самому.

І стає тісно у звичному ліжку.

Б'є по очах мерехтливе світло.

Я повинен був потонути ось тоді ось – у хрестильній купелі.

Але ж не потонув, і триває марення.

І дерева рости продовжують над швидкою річкою.

А їй, річці, все одно – криголам, криголам.

Цей час сміється: «Залишся зі мною…»

Час дражнить своїм потворним крилом.

Перелітні птахи сюди не летять.

Вони залишаються у веселих краях,

Залишаючи надію, віру та страх

І кохання на ганебних стовпах.

Але не вийде назовні ні зітхання, ні крику, ні стогін.

Не прорветься крізь щілини найнатужніший крик.

Бачиш у небі місяць – кажуть, добре для закоханих,

А я до цього місяця ніяк не звик.

І мені ніколи не споріднитися з холодним місяцем.

Але не треба про це пиздити просто так за столом.

Цей час сміється: «Залишся зі мною...»

І махає своїм потворним крилом

А всі, радіючи, чекають чогось великого.

Тут така звичка – якщо пити, то до дна.

Усі вірять через своє неповторне слово.

Але камера смертників у будинку одна – і лише одна!

І на небі сліди вчорашньої блискавиці.

Що нам вони?

З кашею не з'їсти.

Мені вчора показали портрет самогубці

І сказали: Ти знаєш, резервація тут ...

Пересохлий струмок - це дорога до спокою.

Пересохлий струмок, ні, ми поки що почекаємо.

Цей час сміється: «Залишся зі мною…»

Час дражнить своїм потворним крилом.

Потворний час...