Draconis Albionensis - Bal-Sagoth

It was a time of change.

The descendants of the Atlantean mages had fallen

before the New Praesidium, and the wolves were baying at the Empire’s door.

An oppressive new faith was encroaching from the east, and the sylvan liege

had locked tight the gates of his arboreal realm.

And so it was that towards

the end of the Age of Mystery, the last of Albion’s great Dragon Lords did

gather for what would be their final battle…

Dragon-phalanx rend the sky, Albion our gleaming prize,

Sentinels of land and sea, guardians of destiny.

(Prowling amongst the pecseatan; Draconis Bipedes, swift and furious beast of battle!)

(Dragon-Runes etched by the firey tongues of the IX Legio Draconis into the

primordial stone of the great Logres Drachenstahl Cromlech):

The foes of this sceptred isle shall be driven back into the sea!

An oath sworn in battle, a vow blessed by steel,

I swear by the dragon’s blood in my veins… and the dragon’s heart that pumps

it!

Dragonfyre in the fray, faith and steel shall win the day,

A god to serf and king alike, the Adamantine Hammer strikes!

(Devouring the infidel outlanders; Draconis Nematoda, great winged worm of war!)

To victory eternal… this world shall be our empire!

Dragon Imperium, throne of the Ancient Gods, behold the axiom, Wyruld-Cyninga!

It is time!

We shall rule, and upon our dominion the sun shall never set!

I must commit this to the pages of my journal, while it is still vivid in my recollection… not that such a macabre vision could possibly soon be blissfully forgotten.

Just before dawn, I awoke from a fantastic and somewhat

horrifying dream in which I traversed a great black cyclopean cityscape,

its towering stygian walls inscribed with some form of outlandish glyphs which

seemed to writhe squamously and alter their shape even as I gazed at them.

A sibilant whispering which seemed at once familiar and yet intrusively alien

compelled me to walk to the edge of a particularly sinister looking edifice

and peer out over its precipitous perimeter.

When I did so, I beheld this

world of ours, recognizing vaguely the apparent shapes of the five continents,

yet the entire vista seemed so distant that the whole appeared in its entirety

no larger than a sphere which I could fit snugly into the palm of my hand.

When I turned again to behold the looming obelisks, I found I could then

easily read the previously untranslatable ciphers in the black stone.

They

were the words of a great thaumaturgist who had seemingly discovered a repository of aeons-old lore detailing the sidereal web of the cosmos, with

arcane diagrams pinpointing certain astral portals and places of empyreal

potency, a sort of pangalactic ley-line chart, if you will.

Indeed, these

Star-Maps Of The Ancient Cosmographers seemed to take a not insignificant toll

on the author’s sanity, as evidenced by the tone of his inscriptions, which

seem to suggest that in discovering this Pandora’s Box of dark elucidation,

his fate was to be inexorably dogged by some nameless and implacable gloom;

Це був час змін.

Нащадки магів атлантів загинули

перед Новою Президією, а вовки лають біля дверей Імперії.

Гноблива нова віра посягала зі сходу, і сильванський правитель

міцно замкнув ворота свого деревного царства.

І так це було до цього

наприкінці Епохи таємниць останній із великих Лордів Драконів Альбіону зробив

зібратися для того, якою буде їхня остання битва…

Дракон-фаланга роздирає небо, Альбіон наш блискучий приз,

Вартові суші й моря, охоронці долі.

(Шукає серед пексеатанів; Двоногий Драконіс, швидкий і лютий бойовий звір!)

(Руни Дракона, викарбувані вогненними язиками IX Legio Draconis у

первісний камінь великого Логреса Драхеншталя Кромлеха):

Вороги цього острова з скіпетром будуть вигнані назад у море!

Присяга, дана в битві, клятва, благословена сталлю,

Клянусь кров’ю дракона в моїх жилах… і серцем дракона, яке б’ється

це!

Dragonfyre у боротьбі, віра і сталь переможуть день,

Адамантовий молот б’є як бог для кріпака та короля!

(Пожирає невірних іноземців; Драконіс Нематода, великий крилатий хробак війни!)

До вічної перемоги… цей світ буде нашою імперією!

Dragon Imperium, трон стародавніх богів, ось аксіома, Wyruld-Cyninga!

Вже час!

Ми пануватимемо, і над нашим пануванням сонце ніколи не зайде!

Я мушу розмістити це на сторінках мого щоденника, поки це досі яскраве в моїх спогадах… не те, що таке жахливе бачення може бути незабаром блаженно забуте.

Незадовго до світанку я прокинувся від фантастичного і дещо

жахливий сон, у якому я перетнув великий чорний циклопічний міський пейзаж,

його високі стигійські стіни, написи якихось дивовижних гліфів, які

здавалося, звивалися та змінювали свою форму, навіть коли я на них дивився.

Шиплячий шепіт, який здавався водночас знайомим і водночас нав’язливо чужим

змусив мене підійти до краю особливо зловісної будівлі

і визирнути через його стрімкий периметр.

Коли я робив це, я бачив це

наш світ, смутно розпізнаючи видимі форми п’яти континентів,

але вся перспектива здавалася такою далекою, що ціла з’являлася цілком

не більше ніж куля, яку я міг би щільно помістити в долоню.

Коли я повернувся знову, щоб поглянути на обеліски, що насуваються, я виявив, що можу то

легко читати раніше неперекладні шифри в чорному камені.

Вони

були слова великого тауматурга, який, здавалося б, виявив сховище векових знань, де детально описується сидерична мережа космосу, з

таємничі діаграми, що показують певні астральні портали та місця емпірії

потенція, своєрідна пангалактична лей-лінійна діаграма, якщо бажаєте.

Дійсно, ці

Зіркові карти стародавніх космографів, здавалося, завдавали невеликого збитку

про розсудливість автора, про що свідчить тон його написів,

здається, припускає, що відкриваючи цю скриньку Пандори темного роз’яснення,

його доля була невідступно переслідувана якимсь безіменним і непримиренним похмурістю;