Штиль - Ария

Штиль, ветер молчит,

Упал белой чайкой на дно,

Штиль, наш корабль забыт,

Один в мире скованном сном.

Между всех времён, без имён и лиц,

Мы уже не ждём, что проснётся бриз.

Штиль, сходим с ума,

Жара пахнет чёрной смолой,

Смерть одного лишь нужна

И мы, мы вернёмся домой.

Его плоть и кровь вновь насытят нас,

А за смерть ему, может, Бог воздаст.

Что нас ждёт, море хранит молчанье,

Жажда жить сушит сердца до дна,

Только жизнь здесь ничего не стоит,

Жизнь других, но не твоя.

Нет, гром не грянул с небес,

Когда пили кровь, как зверьё,

Но нестерпимым стал блеск креста,

Что мы Южным зовём.

И в последний миг поднялась волна,

И раздался крик — впереди земля.

Что нас ждёт, море хранит молчанье,

Жажда жить сушит сердца до дна,

Только жизнь здесь ничего не стоит,

Жизнь других, но не твоя.

Что нас ждёт, море хранит молчанье,

Жажда жить сушит сердца до дна,

Только жизнь здесь ничего не стоит,

Жизнь других, но не твоя.

Штиль, вітер мовчить,

Впав білою чайкою на дно,

Штиль, наш корабель забутий,

Один у світі скутому сном.

Серед усіх часів, без імен та осіб,

Ми вже не чекаємо, що прокинеться бриз.

Штиль, божеволіємо,

Спека пахне чорною смолою,

Смерть одного лише потрібна

І ми, ми повернемось додому.

Його тіло і кров знову наситить нас,

А за смерть йому, може, Бог віддасть.

Що нас чекає, море зберігає мовчання,

Жага жити сушить серця до дна,

Тільки життя тут нічого не варте,

Життя інших, але не твоє.

Ні, грім не гримнув із небес,

Коли пили кров, як звір,

Але нестерпним став блиск хреста,

Що ми Південним кличемо.

І в останню мить піднялася хвиля,

І пролунав крик — попереду земля.

Що нас чекає, море зберігає мовчання,

Жага жити сушить серця до дна,

Тільки життя тут нічого не варте,

Життя інших, але не твоє.

Що нас чекає, море зберігає мовчання,

Жага жити сушить серця до дна,

Тільки життя тут нічого не варте,

Життя інших, але не твоє.