Пусть я не разгадал чудес - Андрей Макаревич, Группа «Папоротник»

Пусть я не разгадал чудес,

Только знаю наверняка,

У нее в душе — темный лес,

У меня — лесная река.

В ночь, когда и надежды нет,

Я ломлюсь в ее бурелом

И бреду на призрачный свет,

Удивляясь, откуда он.

И не веря ни в рай, ни в ад,

В темной чаще ищу ответ,

Но всегда возвращаюсь назад,

Не дойдя до места, где свет.

А когда в голубом далеке

Солнца круг еще не высок,

Ты выходишь к моей реке

И ступаешь на мой песок.

Я смываю твои следы.

Я все ближе день ото дня.

Жаль, что ты боишься воды

И не можешь проплыть меня

И когда под вечер закат

Разукрасит своды небес,

Ты подаришь последний взгляд

И уйдешь в свой сумрачный лес.

Видно дан мне удел такой,

Не считая ни дней ни лет,

Сквозь тебя проплывать рекой,

Удивляясь, откуда свет.

Нехай я не розгадав чудес,

Тільки знаю, напевно,

У ні в душі — темний ліс,

У мене — лісова річка.

Вночі, коли і надії немає,

Я ломлюся в її бурелом

І бреду на примарне світло,

Дивуючись звідки він.

І не вірячи ні в рай, ні в ад,

У темній частіше шукаю відповідь,

Але завжди повертаюся назад,

Не дойшовши до місця, де світло.

А коли в блакитному далеку

Сонця коло ще не високе,

Ти виходиш до моєї річки

І ступаєш на мій пісок.

Я змиваю твої сліди.

Я все ближче день у день.

Жаль, що ти боїшся води

І не можеш пропливти мене

І коли надвечір захід сонця

Прикрасить склепіння небес,

Ти подаруєш останній погляд

І підеш у свій похмурий ліс.

Видно дано мені спадок такий,

Не рахуючи ніднів ні років,

Крізь тебе пропливати рікою,

Дивуючись звідки світло.