Песня про надежду - Андрей Макаревич, Группа «Папоротник»

В час, когда било вдоль, поперек, било вслед и промежду,

И тянуло ко дну, и, казалось, спасения нет,

Из друзей, козырей и богов я оставил Надежду

И поверил в нее, и вдали замаячил рассвет…

Я поверил в нее, и вдали замаячил рассвет.

И когда жизнь виски мне тисками сжимала своими,

И беда застилала глаза, и немела рука,

Из оставшихся сил я твердил, я шептал ее имя,

И она отзывалась откуда-то издалека…

И она отзывалась откуда-то издалека.

Я ее не терял, даже смерть от меня отвернулась,

Брел за ней, как в бреду, веря в сказку с счастливым концом,

Я нагнал и окликнул ее, и она обернулась —

Я увидел старуху с чужим и недобрым лицом.

Я увидел старуху с чужим и недобрым лицом…

В час, коли било вздовж, впоперек, било вслід і проміжку,

І тягнуло до дна, і, здавалося, порятунку немає,

З друзів, козирів і богів я залишив Надію

І повірив у неї, і далеко замаячив світанок…

Я повірив у неї, і далеко замаячив світанок.

І коли життя віскі мені лещатами стискало своїми,

І біда застилала очі, і німіла рука,

З решти сил я твердив, я шепотів її ім'я,

І вона відгукувалася звідкись здалеку…

І вона відгукувалася звідкись здалеку.

Я не не втрачав, навіть смерть від мені відвернулась,

Бріл за ним, як у марення, вірячи в казку зі щасливим кінцем,

Я нагнав і окликнув її, і вона обернулася —

Я побачив стару з чужим і недобрим обличчям.

Я побачив стару з чужим і недобрим обличчям.