Клён - Андрей Бандера

Клен ты мой опавший, клен заледенелый,

Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?

Или что увидел?

Или что услышал?

Словно за деревню погулять ты вышел.

Там он встретил вербу, там сосну приметил,

Распевал им песни под метель о лете.

Сам себе казался я таким же кленом,

Только не опавшим, а вовсю зеленым.

И, утратив скромность, одуревши в доску,

Как жену чужую, обнимал березку.

Клен ты мой опавший, клен заледенелый,

Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?

Клен ти мій опалий, клен заледенілий,

Що стоїш, нахилившись, під хуртовиною білою?

Чи що побачив?

Чи що почув?

Немов за села погуляти ти вийшов.

Там він зустрів вербу, там сосну помітив,

Розспівував їм пісні під хуртовину про літо.

Сам собі здавався я таким же кленом,

Тільки не опалим, а навсід зеленим.

І, втративши скромність, одурівши в дошку,

Як дружину чужу, обіймав берізку.

Клен ти мій опалий, клен заледенілий,

Що стоїш, нахилившись, під хуртовиною білою?