Всадник - Александр Иванов

Нервно последний билет оторвав,

Пьяный кондуктор проводит меня на перрон.

Старый обманщик, ночной мономах лучшее место займёт…

И плацкартный вагон, двигается дальше впотьмах,

Через столбов коридор,

Стрелки считая, и щёлкая, словно затвор.

Я совершил преступленье своё,

Сталь топора никогда не сжимая в руке.

Ранил упрёками душу её,

Сердце терзая, рыдал в безысходной тоске.

Только прощальный мотив слыша в пустой тишине —

Это разбитая скрипка скорбит обо мне.

Медный всадник, губ твоих избранник,

Бесприютный странник — словно в забытьи.

Медный всадник, гений и изгнанник,

Белые оковы на пути!.. Как суметь тебя спасти,

ведь где-то в заточеньи ты ждёшь ответа.

И раздастся в утренней тиши плач истерзанной души!

Юная леди, спустившись с небес,

Сядет напротив, поправив кокетливо плащ,

Томного взгляда обманчивый блеск —

Сам не пойму: то ли жертва я, то ли палач.

И легкокрылый Пегас слово подарит струне,

Это капризная лира проснулась во мне.

Звуком разбитого пулей стекла

Чья-то винтовка положит страданьям конец.

В длинном пальто и защитных очках

Явится мне не попутчик, а свыше гонец.

И милосердный Господь будет в обличьи твоём

Вратами Рая меня принимать этим днём.

Нервно останній квиток відірвавши,

П'яний кондуктор проводить мене на перон.

Старий ошуканець, нічний мономах найкраще місце займе.

І плацкартний вагон, рухається далі в пітьмах,

Через стовпів коридор,

Стрілки вважаючи, і щілка, наче затвор.

Я вчинив свій злочин,

Сталь сокири ніколи не стискається в руці.

Ранив докорами душу її,

Серце терзаючи, ридав у безвихідній тузі.

Тільки прощальний мотив чуючи в порожній тиші —

Це розбита скрипка сумує за мною.

Мідний вершник, губ твоїх обранець,

Безпритульний мандрівник — немов у забутті.

Мідний вершник, геній та вигнанець,

Білі кайдани на шляху!.. Як зуміти тебе врятувати,

адже десь у загостренні ти чекаєш відповіді.

І роздасться в ранковій тиші плач змученої душі!

Юна леді, спустившись з небес,

Сяде навпроти, поправивши кокетливо плащ,

Млосного погляду оманливий блиск —

Сам не зрозумію: то ли жертва я, то ли кат.

І легкокрилий Пегас слово подарує струні,

Це примхлива ліра прокинулася у мені.

Звуком розбитого кулею скла

Чия гвинтівка покладе страждання кінець.

У довгому пальті та захисних окулярах

З'явиться мені не попутник, а понад гонець.

І милостивий Господь буде в лику твою

Брамою Раю мене приймати цього дня.