Она верила в сказку - Александр Иванов

Она поверила в сказку из облаков,

Плывущих по небу.

Ей было просто и ясно, что мир таков,

Как он ей поведал.

Зачем ненужные клятвы о том,

Что он весь мир отдать за нее готов?

Было небо — высоким и чистым,

Были губы — нежнее цветов.

Какие странные тени на потолке,

Похожи на лица.

Какие жесткие вены в ее руке,

И сердце боится.

И врач беседовал долго о том,

Что жизнь не стоит подлости дураков.

Было небо — высоким и чистым.

Были губы — нежнее цветов.

Какая разница, сколько постылых рук

Ласкают ей тело.

Душа давно разомкнула заветный круг

И окаменела.

Но если честь — это правда, она права,

Ведь где-то там, позади грехов…

Было небо — высоким и чистым.

Были губы — нежнее цветов.

Вона повірила в казку з хмар,

Пливучих по небу.

Їй було просто і ясно, що світ такий,

Як він їй повів.

Навіщо непотрібні клятви про тому,

Що він увесь світ віддати за неї готовий?

Було небо — високим і чистим,

Були губи— ніжніші за квіти.

Які дивні тіні на стелі,

Схожі на особи.

Які жорсткі вени в її руці,

І серце боїться.

І лікар розмовляв довго про те,

Що життя не стоїть підлості дурнів.

Було небо - високим і чистим.

Були губи— ніжніші за квіти.

Яка різниця, скільки постиглих рук

Ласкають їй тіло.

Душа давно розімкнула заповітне коло

І скам'яніла.

Але якщо честь — це правда, вона має рацію,

Адже десь там, за гріхами…

Було небо - високим і чистим.

Були губи— ніжніші за квіти.