Невский проспект - Александр Иванов

Иду один я «Невским», потому, что не с кем.

Потому, что вечер.

Потому, что дождь.

А на «Невском» — людно.

А на «Невском» — шумно.

И можно затеряться… Да так, что пропадешь!

Как иголка, в стогу сена.

Как во дворике кот серый.

В отраженьях витрин все мы, так похожи на манекенов.

Нет на «Невском» отдельных судеб.

Нет подследственных, нет их судей.

Получили мы свыше ссуду, и теряем ее повсюду.

Соло.

В подземном переходе, играет при народе

Духовой оркестр — популярный марш.

А уличный художник, поставив свой треножник

И выбирая жертву, свой точит карандаш.

Не догнал кто-то свой автобус.

Кто-то зря составляет опись

Кто-то начал словами повесть: «Отошел от перрона поезд…»

Вот и стал весь мир осязаем, как рублем погашенный заем.

Накрутили такой дизайн, а как жить в нем, увы…

А дождик вроде реже.

Уж солнце тучи режет.

И голуби слетелись к гранитному столбу.

Иду один я, «Невским» — не потому, что не с кем.

Не потому, что вечер — а потому, что…

Я люблю это шумный город!

Я люблю его ритм, скорый!

Он цепями мостов скован!

Он из белых ночей соткан!

Дует свежий с залива ветер — продувает насквозь, свитер.

Как угодно город зовите, все равно для меня, он — Питер!

Он из белых ночей… Он из старых мостов, мой Питер!

Он из белых ночей… Он из старых мостов, мой Питер!

Он из белых ночей… Он из старых мостов, мой Питер!

Он из белых ночей… Он из старых мостов, мой Питер!

Іду один я «Невським», тому, що не кем.

Тому що вечір.

Бо дощ.

А на «Невському» — людно.

А на «Невському» — галасливо.

І можна загубитися... Так так, що пропадеш!

Як голка, у стогу сіна.

Як у дворі кіт сірий.

У відбитках вітрин усі ми, такі схожі на манекенів.

Немає на «Невському» окремих доль.

Немає підслідних, немає їх суддів.

Отримали ми понад позику, і втрачаємо її всюди.

Соло.

У підземному переході, грає при народі

Духовий оркестр - популярний марш.

А вуличний художник, поставивши свій триніжок

І обираючи жертву, свій точить олівець.

Не наздогнав хтось свій автобус.

Хтось даремно складає опис

Хтось почав словами повість: «Відійшов від перону поїзд…»

От і став увесь світ відчутний, як карбованцем погашена позика.

Накрутили такий дизайн, а як жити в ньому, на жаль…

А дощ начебто рідше.

Вже сонце хмари ріже.

І голуби злетілися до гранітного стовпа.

Іду один я, «Невським» - не тому, що не з ким.

Не потому, що вечір — а потому, що...

Я люблю це галасливе місто!

Я люблю його ритм, швидкий!

Він ланцюгами мостів скований!

Він з білих ночей зітканий!

Дме свіжий із затоки вітер — продує наскрізь, светр.

Як завгодно місто кличте, все одно для мене, воно — Пітер!

Він з білих ночей ... Він зі старих мостів, мій Пітер!

Він з білих ночей ... Він зі старих мостів, мій Пітер!

Він з білих ночей ... Він зі старих мостів, мій Пітер!

Він з білих ночей ... Він зі старих мостів, мій Пітер!