Ливень - Александр Иванов

Я иногда вдруг замечаю,

Как уплываю в далекую грусть.

Я спать не ложусь и, подлив себе крепкого чаю,

Уныло курю и вспоминаю о том, что забыть не боюсь.

Нас свел только случай, но ты неслучайна.

Узнал ли я счастье, судить не берусь.

Ты смотришь в окно с улыбкой нежно печальной,

Неистово дождь барабанит по стеклам весь день, ну и пусть!

Какой прекрасный ливень, летний ливень...

Смятенье прохожих и тучи зонтов.

Быть может, мы могли бы быть и счастливей,

Но в чем наше счастье, не знал бы никто.

Я, шторы задвинув, меняю пластинку,

Любимые песни звучат для двоих.

Зачем же мы с грусти невольно сдуваем пылинку

И мнем свое счастье и рвем, словно искренний стих?

Какой прекрасный ливень, летний ливень...

Смятенье прохожих и тучи зонтов.

Быть может, мы могли бы быть и счастливей,

Но в чем наше счастье, не знал бы никто.

Я іноді раптом помічаю,

Як спливаю в далекий смуток.

Я спати не лягаю і, підливши собі міцного чаю,

Похмуро курю і згадую про те, що забути не боюся.

Нас звів лише випадок, але ти невипадкова.

Чи я пізнав щастя, судити не беруся.

Ти дивишся у вікно з усмішкою ніжно сумною,

Шалений дощ барабанить по скельці весь день, ну і нехай!

Яка прекрасна злива, літня злива...

Збентеження перехожих та хмари парасольок.

Можливо, ми могли б бути і щасливішими,

Але в чому наше щастя, ніхто не знав би.

Я, штори засунувши, міняю платівку,

Улюблені пісні звучать для двох.

Навіщо ж ми з смутку мимоволі здуваємо порошинку

І думаємо своє щастя і рвемо, немов щирий вірш?

Яка прекрасна злива, літня злива...

Збентеження перехожих та хмари парасольок.

Можливо, ми могли б бути і щасливішими,

Але в чому наше щастя, ніхто не знав би.