Soupir - Accentus, Laurence Equilbey, Морис Равель

Mon âme vers ton front où rêve, ô calme sœur

Un automne jonché de taches de rousseur

Et vers le ciel errant de ton œil angélique

Monte, comme dans un jardin mélancolique

Fidèle, un blanc jet d’eau soupire vers l’Azur !

-- Vers l’azur attendri d’octobre pâle et pur

Qui mire aux grands bassins sa langueur infinie

Et laisse, sur l’eau morte où la fauve agonie

Des feuilles erre au vent et creuse un froid sillon

Se trainer le soleil jaune d’un long rayon

Моя душа до твого чола, де мрії, о спокійна сестро

Усипана веснянками осінь

І до мандрівного неба твого ангельського ока

Вставайте, як у меланхолічному саду

Вірний, білий струмінь води зітхає до Лазурні!

-- До пом'якшеної лазури блідого й чистого жовтня

Хто відбиває у великих басейнах свою нескінченну томлю

І піти, на мертву воду, де гине дикий звір

Листя блукає на вітрі і риє холодну борозну

Тягнучи жовте сонце довгий промінь