Rentrer Chez Moi - Abd Al Malik

Le soleil se termine au loin, embrase les tours

Je marche seul comme ceux que n’embrasse plus l’amour

Les rues sont larges pavées d’love, mes souvenirs d’enfance

Et les murs noircis d’jaune pisse, triste adolescence

Bien qu’il fasse depuis peu nuit, c’est comme si le jour n’se levait jamais

vraiment ici

Rêves collectifs, argent sale, femmes, voitures

Tu m'étonnes, que ma vie ne soit pas faite sans rature

Je m’suis longtemps demandé c’qu’il y avait au-delà des immeubles

Cette question creuse un trou que souvent le vide meuble

Mais bref j’ai vu la suite, comme la terre promise

Et une vie moins digne ne pourrait être admise

J’recrache comme l’herbe l’air d’hiver

Du haut d’ma dégaine faite pour les faits divers

Le bus arrive que j’prends comme tout le monde

J’voudrais bien avoir d’la thune comme tant d’monde

Je veux…

Je veux rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Juste rentrer chez moi

Laissez-moi, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Laissez-moi, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Nos visages sont tous différents et tous anonymes

Pourtant, c’est la même mélancolie que l’on décline

Tous, à l’ombre de nos tracas quotidiens

Probablement tous moins proches du tout que du rien

Ma mère hausserait les épaules et m’dirait

«C'est comme ça.

Que veux-tu?

n’est-ce pas ici qu’on a porté nos pas?»

Une vieille dame «Madame, est-ce que vous voulez vous asseoir?»

Elle saisit fort son sac à main et fait semblant de n’pas m’voir

Mon indifférence, sa peur, réglées sur le même conditionnement

Parce que c’est comme ça qu’on vit, depuis tellement longtemps

On s’croise, on s’toise c’est rare qu’on échange

Ce genre de situations fait qu’des fois on y pense

Mais ça c’est au mieux, au pire on s’embrouille

Face à l’autre dans c’monde on a la trouille

Beaucoup rêvent d'être riches et célèbres

Comme si à part ça tout était funèbre

Je veux rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Juste rentrer chez moi

Laissez-moi, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Et quand j’veux descendre les contrôleurs montent

A peine ils m’voient ils s’braquent comme si j’fraude il s’trompent

J’prends mon ticket, j’leur jette à la gueule

Et j’enfonce ma tête, dans mon veston, laissez-moi m’en aller, je marche seul

Les lumières de la ville quand les soirs d’hiver elles s’allument

C’est tellement agréable, j’avance mais je rêve de recul

Au bout d’mon bras gauche y’a mon sac de sport

Faut dire qu’j’en ai fait contraint quand j'étais dehors

Dans l’sac quelques habits propres et quelques bricoles

Le genre de trucs qui valent rien ici là-bas d’l’or

J’pourrais m’sauver, courir puis disparaître

Après sûrement un avis d’recherche les pleurs de ma mère

Alors ça sert à rien, j’aurais dû y penser avant d'être un vaurien

J’y suis presque, triste, je vois déjà chez moi d’loin

Devant les portes immenses infinies du pénitencier

Bienvenue dans l’abîme de nos destinées

Je veux rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Juste rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi simplement rentrer chez moi

Je veux juste, juste, juste rentrer chez moi

Laissez-moi s’il vous plaît rentrer chez moi

Сонце кінчається вдалині, запалює вежі

Я ходжу один, як ті, кого вже не цілує кохання

Вулиці широкі вимощені любов’ю, спогадами мого дитинства

А стіни почорніли від мочі жовтої, сумної юності

Хоч якийсь час було темно, день ніби й не розривається

справді тут

Колективні мрії, брудні гроші, жінки, машини

Ти мене дивуєш, що моє життя не складається без стирання

Я довго думав, що там за будівлями

Це питання копає яму, що часто порожні меблі

Але все одно я бачив продовження, як землю обітовану

І до менш гідного життя не можна було допустити

Випльовую зимове повітря, як траву

З початку мого швидкого розіграшу, створеного для новин

Приїжджає автобус, яким я їду, як і всі

Я хотів би мати гроші, як і багато людей

Мені потрібно…

я хочу піти додому

Просто відпусти мене додому

просто йди додому

Залиш мене, просто йди додому

Просто відпусти мене додому

Я просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Залиш мене, просто йди додому

Просто відпусти мене додому

Усі наші обличчя різні і всі анонімні

Проте ми відмовляємося від тієї самої меланхолії

Все в тіні наших щоденних турбот

Напевно, все менш близьке до всього, ніж нічого

Мама знизала плечима і сказала мені

«Це так.

Що ти хочеш?

чи не тут ми пройшли свої кроки?»

Старенька "Пані, сісти?"

Вона міцно хапає свою сумочку і вдає, що не бачить мене

Моя байдужість, її страх поставлені на ту саму умову

Бо так ми живемо, так довго

Ми зустрічаємося, дивимося один на одного, рідко обмінюємося

Подібні ситуації змушують іноді замислюватися над цим

Але це в кращому випадку, у гіршому ми заплутаємось

Зіткнувшись один з одним у цьому світі, ми боїмося

Багато хто мріє бути багатим і відомим

Ніби крім цього все було похоронно

я хочу піти додому

Просто відпусти мене додому

просто йди додому

Залиш мене, просто йди додому

Просто відпусти мене додому

Я просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

І коли я хочу опуститися, контролери піднімуться

Як тільки мене бачать, тримаються, ніби я обманюю, помиляються

Я беру свій квиток, кидаю в них

А я голову ховаю, в куртку, відпусти мене, ходжу один

Вогні міста, коли загоряються зимові вечори

Це так приємно, я рухаюся вперед, але мрію про назад

На кінці моєї лівої руки моя спортивна сумка

Треба сказати, що мене змусили, коли я був надворі

У сумці трохи чистого одягу та дрібниць

Такі речі, які тут нічого не варті золота

Я міг би втекти, втекти, а потім зникнути

Після напевно повідомлення про пошуки сліз моєї матері

Тож це марно, я повинен був подумати про це ще до того, як я був негідником

Я майже на місці, сумний, я вже здалеку бачу дім

Перед величезними нескінченними дверима виправної колонії

Ласкаво просимо в безодню наших доль

я хочу піти додому

Просто відпусти мене додому

просто йди додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Просто відпусти мене додому

Я просто, просто, просто хочу додому

Будь ласка, відпустіть мене додому