Les Invalides - Abd Al Malik

Et nous, plébéiens d'à-présent

Anciens Egyptiens, nouveaux roturiers bohémiens

En aspirant à la justice, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

Et nous demain, vilains d’aujourd’hui, manants d’avant-hier

Fils honni par ses propres pères

En aspirant à l'égalité, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

Et nous, prolétaires en bas de l'échelle alimentaire

Animal servile se rêvant prince de la ville

En aspirant à la fraternité, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

Ô ciel, quelle méprisable condition qu’est devenue la mienne

Je ne peux plus dire à qui que ce soit que j’aime

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

C’est la vie, c’est la France, c’est le monde

C’est la fronde, la galère qui nous poussent à l’extrême

C’est l’enfance qu’on regrette, plus personne dit je t’aime

C’est la vie, c’est la France, c’est le monde

C’est la fronde, la galère qui nous poussent à l’extrême

C’est l’enfance qu’on regrette, plus personne dit je t’aime

Et nous, migrants sans papiers

Ancien Congo, apatrides à nouveau

En aspirant à la justice, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

Et nous, Européens demain, Africains aujourd’hui

Citoyens illicites, couleur de peau anthracite

En aspirant à l'égalité, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

Ô ciel, quelle méprisable condition qu’est devenue la mienne

Je ne peux plus dire à qui que ce soit que j’aime

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

C’est la vie, c’est la France, c’est le monde

C’est la fronde, la galère qui nous poussent à l’extrême

C’est l’enfance qu’on regrette, plus personne dit je t’aime

C’est la vie, c’est la France, c’est le monde

C’est la fronde, la galère qui nous poussent à l’extrême

C’est l’enfance qu’on regrette, plus personne dit je t’aime

Et nous, plébéiens d'à-présent

Anciens Egyptiens, nouveaux roturiers bohémiens

En aspirant à la justice, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

Et nous demain, vilains d’aujourd’hui, manants d’avant-hier

Fils honni par ses propres pères

En aspirant à l'égalité, nous n’aspirâmes qu’au statut d’humain

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

Ô ciel, quelle méprisable condition qu’est devenue la mienne

Je ne peux plus dire à qui que ce soit que j’aime

C’est comme si ma peau finissait jaunie à cause de mon gilet noir

Le malheur ne discrimine point, te voilà maintenant parlant de moi

Elle ravale ainsi l'écume de sa haine

Et, ne comprenant pas les desseins éternels

Elle-même prépare au fond de la Géhenne

Les bûchers consacrés aux crimes maternels

Pourtant, sous la tutelle invisible d’un Ange

L’Enfant déshérité s’enivre de soleil

Et dans tout ce qu’il boit et dans tout ce qu’il mange

Retrouve l’ambroisie et le nectar vermeil

А ми зараз плебеї

Стародавні єгиптяни, простолюдини Нової Богеми

Прагнучи справедливості, ми прагнули лише статусу людини

А ми завтра, сьогоднішні лиходії, позавчорашні селяни

Син, ненависний власними батьками

Прагнучи до рівності, ми прагнули лише до людського статусу

А ми, пролетарі, в нижній частині харчової драбини

Рабська тварина мріє стати князем міста

Прагнучи братерства, ми прагнули лише людського статусу

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

О небеса, яким жахливим стало моє

Я більше не можу сказати нікому, що люблю

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

C'est la vie, c'est la France, c'est le monde

Це праща, камбуз, який доводить нас до межі

Ми сумуємо за дитинством, більше ніхто не каже, що я люблю тебе

C'est la vie, c'est la France, c'est le monde

Це праща, камбуз, який доводить нас до межі

Ми сумуємо за дитинством, більше ніхто не каже, що я люблю тебе

І ми, мігранти без документів

Колишнє Конго, знову без громадянства

Прагнучи справедливості, ми прагнули лише статусу людини

І ми, європейці завтра, африканці сьогодні

Нелегальні громадяни, колір шкіри вугілля

Прагнучи до рівності, ми прагнули лише до людського статусу

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

О небеса, яким жахливим стало моє

Я більше не можу сказати нікому, що люблю

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

C'est la vie, c'est la France, c'est le monde

Це праща, камбуз, який доводить нас до межі

Ми сумуємо за дитинством, більше ніхто не каже, що я люблю тебе

C'est la vie, c'est la France, c'est le monde

Це праща, камбуз, який доводить нас до межі

Ми сумуємо за дитинством, більше ніхто не каже, що я люблю тебе

А ми зараз плебеї

Стародавні єгиптяни, простолюдини Нової Богеми

Прагнучи справедливості, ми прагнули лише статусу людини

А ми завтра, сьогоднішні лиходії, позавчорашні селяни

Син, ненависний власними батьками

Прагнучи до рівності, ми прагнули лише до людського статусу

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

О небеса, яким жахливим стало моє

Я більше не можу сказати нікому, що люблю

Наче моя шкіра пожовкла через чорний жилет

Нещастя не розрізняє, ось ти зараз про мене

Так вона ковтає піну своєї ненависті

І не розуміючи вічних цілей

Вона готується в глибинах геєни

Ставки присвячені материнським злочинам

Але під невидимою опікою ангела

Дитина, позбавлена ​​спадщини, напивається сонця

І в усьому, що він п'є, і в усьому, що він їсть

Знайдіть Амброзію та Багряний нектар