L'Alchimiste - Abd Al Malik

Je n'étais rien, ou bien quelqu echose qui s’en rapproche,

J'étais vain et c’est bien c’que contenait mes poches.

J’avais la haine, un mélange de peur, d’ignorance et de gêne.

Je pleuvais de peine, de l’inconsistance de ne pas être moi-même.

J'étais mort et tu m’as rammené à la vie:

Je disais «j'ai, ou je n’ai pas"tu m’a appris à dire «je suis».

Tu m’as dit: «le noir, l’arabe, le blanc ou le juif sont à l’homme ce que les

fleurs sont à l’eau»

Oh, toi que j’aime et toi, que j’aime.

J’ai traversé tant d’avenues, tellement attendu ta venue

Qu'à ta vue, je ne savais plus si c'était toi, si c'était moi

Si c'était toi, Eh, toi que j’aime je crée ton nom

Dans le désert des villes que j’traversais car

Sûr de ton existence, je savais que tu m’entendrais

Et, toi, que j’aime, Oh, toi… que j’aime

Je n'étais rien, ou bien quelquechose qui s’en rapproche,

J'étais vain et c’est bien c’que contenait mes poches.

J’avais la haine, un mélange de peur, d’ignorance et de gêne.

Je pleuvais de peine, de l’inconsistance de ne pas être moi-même.

J'étais mort et tu m’as rammené à la vie:

Je disais «j'ai, ou je n’ai pas"tu m’a appris à dire «je suis».

Tu m’as dit: «le noir, l’arabe, le blanc ou le juif sont à l’homme ce que les

fleurs sont à l’eau»

Oh, toi que j’aime et toi, que j’aime.

Ni la rue, ni les drames, ne m’ont voilé à ta vue

Même au plus bas, même quand j’disais que tout était foutu!

Je t’aimais comme si je te voyait,

Car si je ne te voyait pas, je savais que j'étais vu par toi.

Et, toi que j’aime.

Tu es un lion et ton coeur est un soleil

L’ultime secours de ceux perdus dans leur sommeil.

Et, toi, que j’aime, Oh, toi… que j’aime

Je n'étais rien, ou bien quelque chose qui s’en rapproche,

J'étais vain et c’est bien c’que contenait mes poches.

J’avais la haine, un mélange de peur, d’ignorance et de gêne.

Je pleuvais de peine, de l’inconsistance de ne pas être moi-même.

Tu es, tu es l’alchimiste de mon coeur

Et, toi, que j’aime, Oh, toi… que j’aime,

Eh… oh, toi que j’aime…

Я був нічим або чимось близьким до цього,

Я був марнославним, і це те, що було в моїх кишенях.

У мене була ненависть, суміш страху, невігластва та збентеження.

Мене проливав біль, непостійність не бути собою.

Я був мертвий, а ти повернув мене до життя:

Я сказав «я маю, чи не маю», ти навчив мене говорити «я».

Ти сказав мені: «Чорний, араб, білий чи єврей для людини є тим, що є

квіти у воді»

О, ти, кого я люблю, і ти, кого я люблю.

Я пройшов так багато шляхів, так довго чекав, коли ти прийдеш

Що, побачивши тебе, я більше не знав, чи то ти, чи то я

Якби це був ти, Гей, ти, кого я люблю, я створюю твоє ім'я

У пустелі міст, які я перетнув тому що

Впевнений у твоєму існуванні, я знав, що ти мене почуєш

І ти, яку я люблю, ти... яку я люблю

Я був нічим або чимось близьким до цього,

Я був марнославним, і це те, що було в моїх кишенях.

У мене була ненависть, суміш страху, невігластва та збентеження.

Мене проливав біль, непостійність не бути собою.

Я був мертвий, а ти повернув мене до життя:

Я сказав «я маю, чи не маю», ти навчив мене говорити «я».

Ти сказав мені: «Чорний, араб, білий чи єврей для людини є тим, що є

квіти у воді»

О, ти, кого я люблю, і ти, кого я люблю.

Ні вулиця, ні драми не закрили мене від твого погляду

Навіть на найнижчому, навіть коли я сказав, що все облаштовано!

Я любив тебе, наче бачив тебе,

Бо якби я тебе не бачив, я знав, що ти мене бачив.

І ти, кого я люблю.

Ти лев, а твоє серце - сонце

Найбільша допомога для тих, хто заблукав уві сні.

І ти, яку я люблю, ти... яку я люблю

Я був нічим або чимось близьким до цього,

Я був марнославним, і це те, що було в моїх кишенях.

У мене була ненависть, суміш страху, невігластва та збентеження.

Мене проливав біль, непостійність не бути собою.

Ти є, ти алхімік мого серця

І ти, яку я люблю, ти, яку я люблю,

Ех, ти, кого я люблю...