Gibraltar - Abd Al Malik

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui pleure un rêve qui prendra

vie, une fois passé Gibraltar.

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui se d’mande si l’histoire le retiendra comme celui qui portait le nom de cette montagne.

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui meurt sa vie bête de «gangsta rappeur"mais …

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune homme qui va naître, qui va être

celui qu’les tours empêchaient d'être.

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui boit, dans ce bar où les

espoirs se bousculent, une simple cannette de Fanta.

Il cherche comme un chien sans collier le foyer qu’il n’a en fait jamais eu,

et se dit que p’t-être bientôt, il ne cherchera plus.

Et ça rit autour de lui, et ça pleure au fond de lui.

Faut rien dire et tout est dit, et soudain … soudain il s’fait derviche

tourneur,

Il danse sur le bar, il danse, il n’a plus peur, enfin il hurle comme un fakir,

de la vie devient disciple.

Sur le détroit de Gibraltar y’a un jeune noir qui prend vie, qui chante,

dit enfin «je t’aime «à cette vie.

Puis les autres le sentent, le suivent, ils veulent être or puisqu’ils sont

cuivre.

Comme ce soleil qui danse, ils veulent se gorger d'étoiles, et déchirer à leur

tour cette peur qui les voile.

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui n’est plus esclave,

qui crie comme les braves, même la mort n’est plus entrave.

Il appelle au courage celles et ceux qui n’ont plus confiance, il dit «ramons tous à la même cadence !

!

!"a la même cadence.

Dans le bar, y’a un pianiste et le piano est sur les genoux, le jeune noir tape

des mains, hurle comme un fou.

Fallait qu’elle sorte cette haine sourde qui le tenait en laisse,

qui le démontait pièce par pièce.

Sur le détroit de Gibraltar, y’a un jeune noir qui enfin voit la lune le pointer du doigt et le soleil le prendre dans ses bras.

Maintenant il pleure de joie, souffle et se rassoit.

Désormais l’Amour seul, sur lui a des droits.

Sur le détroit de Gibraltar, un jeune noir prend ses valises, sort du piano bar

et change ses quelques devises,

Encore gros d'émotion il regarde derrière lui et embarque sur le bateau.

Il n’est pas réellement tard, le soleil est encore haut.

Du détroit de Gibraltar, un jeune noir vogue, vogue vers le Maroc tout proche.

Vogue vers le Maroc qui fera de lui un homme …

Sur le détroit de Gibraltar … sur le détroit de Gibraltar …

Vogue, vogue vers le merveilleux royaume du Maroc,

Sur le détroit de Gibraltar, vogue, vogue vers le merveilleux royaume du Maroc

du Maroc…

На Гібралтарській протоці є молодий чорнявий чоловік, який плаче від мрії, яка прийде

життя, колись минулого Гібралтару.

На Гібралтарській протоці живе чорнявий молодий чоловік, який задається питанням, чи запам’ятає його історія як того, хто носив ім’я цієї гори.

У Гібралтарській протоці є молодий темношкірий чоловік, який вмирає своїм дурним життям як "гангста-репер", але...

На Гібралтарській протоці є юнак, який народиться, який буде

той, якому заважали бути вежі.

На Гібралтарській протоці молодий чорнявий чоловік п’є в цьому барі, де

надії мчать, одна банка Fanta.

Він, як собака без нашийника, шукає дім, якого насправді ніколи не мав,

і думає, що, можливо, скоро він більше не буде шукати.

І сміється навколо нього, і плаче всередині.

Не треба нічого говорити і все сказано, і раптом ... раптом він стає дервішем

токар,

Він танцює на барі, він танцює, він уже не боїться, нарешті він кричить, як факір,

життя стає учнем.

На Гібралтарській протоці є молодий чорнявий чоловік, який оживає, який співає,

нарешті каже «Я люблю тебе» цьому життю.

Тоді інші відчувають це, слідують за ним, вони хочуть бути золотими, оскільки вони є

мідь.

Як це танцююче сонце, вони хочуть наїдатися зірками і рвати їх

повернути цей страх, який завуалює їх.

На Гібралтарській протоці є молодий чорношкірий чоловік, який більше не є рабом,

хто плаче, як хоробрий, навіть смерть не скута.

Він закликає до сміливості тих, у кого вже немає впевненості, каже «давайте всі веслувати в одному темпі!

!

!» має ту саму каденцію.

У барі є піаніст і піаніно стоїть на колінах, молодий чорнявий хлопець постукує

руки, кричить, як божевільний.

Їй довелося позбутися цієї тупої ненависті, яка тримала його на повідку,

хто розбирав його по шматочкам.

На Гібралтарській протоці є молодий чорнявий чоловік, який нарешті бачить місяць, що вказує на нього, і сонце, яке обіймає його.

Тепер він плаче від радості, хихикає і сідає.

Відтепер лише Любов має на нього права.

На Гібралтарській протоці молодий чорнявий чоловік бере свої сумки, виходить з піано-бару

і обміняти свої кілька валют,

Все ще важкий від емоцій, він дивиться позаду себе й сідає на човен.

Ще не пізно, сонце ще високо.

З Гібралтарської протоки молоді чорні вітрила пливуть до сусіднього Марокко.

Відпливіть до Марокко, що зробить його людиною...

Над Гібралтарською протокою... над Гібралтарською протокою...

Плисти, пливи в дивовижне королівство Марокко,

Гібралтарською протокою пливіть, пливіть до дивовижного королівства Марокко

з Марокко…