Дождь - Джиган, МакSим

Лиловое небо, ближе к рассвету.

Молчание, отныне - лучший способ ответа.

Между нами ветер, вечное не вечно.

Время отвлекает, но, время не лечит.

Шрамы на память, словно запятые, запятые.

С шармом оставлять тебя их научили, научили.

Будто две капли абсента её глаза.

У любви нету акцента и пути назад.

Двойной эспрессо, чтобы не уснуть.

Последний рейс, или, скорее Млечный Путь.

Держись крепко, ведь наверно напоследок

В поисках света мы между любовью и эго.

Серая ветка вниз, серые тучи сверху.

Просто улыбнись, да так, чтоб белее снега.

Мокро, касание, лёгкая дрожь.

Наверно я и есть дождь, - я и есть дождь.

А я и не знала, как люблю дождь.

Туман в городе моём серый.

Он цвета глаз твоих, цвета волос;

И имя серое твоё - дождь.

На что похожа наша история?

На игру настольную.

На Вавилонскую башню, что не достроена.

На всё, что угодно, где не до конца.

Пора это принять, сколько бы не отрицал.

Видимо, давно стал невидимым и так

Подозрительно мне то, что без нити мы,

Ведь между нами было сплетено очень длительно,

Но оказалось, - в этом мире: всё относительно.

Истина!

В огромном городе, где каждый на проводе -

Очень легко найти повод, чтоб потерять всё за день.

Птички напели ей всяких новостей.

И вот, теперь, неизвестно, когда у нас наступит оттепель.

А может, это и к лучшему,

Или нас с тобой так окутало тучами невезучими.

Никогда не мог прощаться, ну, что ж -

За меня всё скажет дождь.

Припев:

А я и не знала, как люблю дождь.

Туман в городе моём серый.

Он цвета глаз твоих, цвета волос;

И имя серое твоё - дождь.

А я и не знала, как люблю дождь.

Туман в городе моём серый.

Он цвета глаз твоих, цвета волос;

И имя серое твоё - дождь.

А я и не знала, как люблю дождь.

Туман в городе моём серый.

Он цвета глаз твоих, цвета волос;

И имя серое твоё - дождь.

Лілове небо, ближче до світанку.

Мовчання, відтепер – найкращий спосіб відповіді.

Між нами вітер, вічне не вічне.

Час відволікає, проте час не лікує.

Шрами на згадку, немов коми, коми.

З шармом лишати тебе їх навчили, навчили.

Наче дві краплі абсенту її очі.

У кохання немає акценту та шляху назад.

Подвійний еспресо, щоб не заснути.

Останній рейс, або, скоріше Чумацький Шлях.

Тримайся міцно, адже напевно наостанок

У пошуках світла ми між любов'ю та его.

Сіра гілка вниз, сірі хмари зверху.

Просто посміхнися, та так, щоб біліша за сніг.

Мокро, торкання, легке тремтіння.

Напевно, я і є дощ, - я і є дощ.

А я не знала, як люблю дощ.

Туман у місті моєму сірий.

Він кольору очей твоїх, кольору волосся;

І ім'я сіре твоє – дощ.

На що схожа наша історія?

На гру настільну.

На Вавилонську вежу, що недобудована.

На все, що завгодно, де не до кінця.

Час це прийняти, скільки б не заперечував.

Мабуть, давно став невидимим і так

Підозрююче мені те, що без нитки ми,

Адже між нами було сплетено дуже довго,

Але виявилося, - у цьому світі: все відносно.

Істина!

У величезному місті, де кожен на дроті -

Дуже легко знайти привід, щоби втратити все за день.

Пташки наспівали їй усіляких новин.

І ось тепер невідомо, коли в нас настане відлига.

А може, це і на краще,

Або нас з тобою так огорнуло хмарами невдачливими.

Ніколи не міг прощатися, ну що ж -

За мене скаже дощ.

Приспів:

А я не знала, як люблю дощ.

Туман у місті моєму сірий.

Він кольору очей твоїх, кольору волосся;

І ім'я сіре твоє – дощ.

А я не знала, як люблю дощ.

Туман у місті моєму сірий.

Він кольору очей твоїх, кольору волосся;

І ім'я сіре твоє – дощ.

А я не знала, як люблю дощ.

Туман у місті моєму сірий.

Він кольору очей твоїх, кольору волосся;

І ім'я сіре твоє – дощ.