За окошком свету мало - Валентина Толкунова

За окошком свету мало,

Белый снег валит, валит.

А мне мама, а мне мама

Целоваться не велит.

Говорит: «Не плачь – забудешь!»

Хочет мама пригрозить.

Говорит: «Кататься любишь,

Люби саночки возить».

Говорит серьезно мама.

А в снегу лежат дворы.

Дней немало, лет немало

Миновало с той поры.

И ничуть я не раскаюсь,

Как вокруг я погляжу,

Хоть давно я не катаюсь,

Только саночки вожу.

За окошком свету мало,

Белый снег опять валит.

И опять кому-то мама

Целоваться не велит.

За віконцем світла мало,

Білий сніг валить, валить.

А мені мати, а мені мати

Цілуватися не велить.

Каже: «Не плач – забудеш!»

Хоче мати пригрозити.

Каже: «Кататися любиш,

Люби санчата возити».

Говорить серйозно мама.

А у снігу лежать двори.

Днів чимало, років чимало

Минуло з того часу.

І нітрохи я не розкаюсь,

Як навколо я подивлюся,

Хоч давно я не катаюся,

Тільки саночки вожу.

За віконцем світла мало,

Білий сніг знову валить.

І знову комусь мати

Цілуватися не велить.