Тяжёлый путь - Жанна Бичевская

Тяжелый путь по жизни нас ведет,

Закон суровый этим миром правит,

Лишь сильный до конца свой путь пройдет,

А слабые в дороге погибают.

Лишь сильный до конца свой путь пройдет,

А слабые в дороге погибают.

Сменяет осень лето каждый год,

Холодным ветром в стаи птиц сбивая,

В далекий птицы собираются поход,

Лишь слабых и беспомощных бросают.

Когда душа устанет от невзгод,

И сердце как стальной пружиной стянет,

Смотрю с тоскою я на синий небосвод,

И птиц покинутых в чужбине вспоминаю.

На юг по небу клин вожак ведет,

К отчизне птиц косяк усталый правит,

В далекий птицы отправляются полет,

Бессильных на чужбине покидая.

Когда в ночи от горьких слез не спится,

Я часто с грустью и тревогой размышляю,

Что люди тоже, как большие птицы,

От жизни к вечности полет свой совершают.

Что люди тоже, как большие птицы,

От жизни к вечности полет свой совершают.

И в небо дух наш птицею стремится,

К родным краям летит людская стая,

Пора и мне с землею распроститься,

Но крылья к небесам не подымают.

Пора и мне с землею распроститься,

Но крылья к небесам не подымают.

Тяжелый путь по жизни нас ведет,

Закон суровый этим миром правит,

Лишь сильный до конца свой путь пройдет,

А слабые в дороге погибают.

Лишь сильный до конца свой путь пройдет,

А слабые в дороге погибают.

Тяжкий шлях по життя нас веде,

Закон суворий цим світом править,

Лише сильний до кінця свій шлях пройде,

А слабкі в дорозі гинуть.

Лише сильний до кінця свій шлях пройде,

А слабкі в дорозі гинуть.

Змінює осінь літо щороку,

Холодним вітром у зграї птахів збиваючи,

У далеких птахів збираються похід,

Лише слабких і безпорадних кидають.

Коли душа втомиться від негараздів,

І серце як сталевою пружиною стягне,

Дивлюся з тугою я на синій небозвід,

І птахів покинутих у чужині згадую.

На південь по небу клин ватажок веде,

До батьківщини птахів косяк втомлений править,

У далекий птахи відправляються політ,

Безсилих на чужині залишаючи.

Коли вночі від гірких сліз не спиться,

Я часто з сумом і тривогою розмірковую,

Що люди теж, як великі птахи,

Від життя до вічності політ свій здійснюють.

Що люди теж, як великі птахи,

Від життя до вічності політ свій здійснюють.

І в небо дух наш птахом прагне,

До рідних країв летить людська зграя,

Пора і мені з землею розпрощатися,

Але крила до небес не піднімають.

Пора і мені з землею розпрощатися,

Але крила до небес не піднімають.

Тяжкий шлях по життя нас веде,

Закон суворий цим світом править,

Лише сильний до кінця свій шлях пройде,

А слабкі в дорозі гинуть.

Лише сильний до кінця свій шлях пройде,

А слабкі в дорозі гинуть.