Паразитолог - Денис RiDer

Я для собственной души своей сам паразитолог,

В борьбе с самим собой, я вниз пал из-за тёрок.

И я не стал из актёра сам превращаться в себя,

Ведь выверну душу и беспощадно съедят.

Биоритмы пи*дят мне, ночую с листами.

Мои мысли не спят, в себе спамят местами сами.

Кто-то небрежно кусками съедает мозг головы,

Являюсь массой брутто, среди масс каловых.

Влез внутрь бес, с*ка, душа грехов обитель,

Но человек во мне не сдох, висит пока на нити.

Крест тут, обвис фитиль, объясните,

Почему всё чаще я не соучастник, а лишь только зритель?!

Год на репите загонял всюду весь спирт в печень,

Влез в мир навечно цвета синего с нетрезвой речью,

Он разрушал полушария мозга не спеша,

В полушаге, я от пропасти грешна душа.

Припев:

Огни мои гаснут снова.

Я дал себе слово изменить себя,

Но заново яд гуляет внутри, как вера слаба —

Самого себя я превратил в раба!

Брезгую самим собой — зови «Изгой!»

Замер, застой, прогресса ноль, замес со мной.

Не поддамся яду, соблазн весь с глаз долой.

Мне не больно падать — сотряс мой мозговой.

Помню лет семь назад в падике сходки «синих»

А я в адике в спортзал — не в одной лодке с ними.

Презирал — не стану, я как этот сброд убогий!

Семнадцатая зима.

Спортсмен сдох в итоге!

Кто здесь теперь меня делит напополам?

Мозг весь проело и сознание скомкано.

Он захватил мир моего мышления,

В своём теле пока ещё, но уже не я…

Необходим серотонин, не за счет алко один

Стал доставать стакан, такого себя сам породил.

Бороться нет уже сил, но до конца стою,

Я в 22 не хочу загубить жизнь свою!

Припев:

Огни мои гаснут снова.

Я дал себе слово изменить себя,

Но заново яд гуляет внутри, как вера слаба —

Самого себя я превратил в раба!

Огни мои гаснут снова.

Я дал себе слово изменить себя,

Но заново яд гуляет внутри, как вера слаба —

Самого себя я превратил в раба!

Я для власної душі своєї сам паразитолог,

У боротьбі з самим собою, я вниз упав через терок.

І я не став із актора сам перетворюватися на себе,

Адже виверну душу і нещадно з'їдять.

Біоритми піддають мені, ночую з листами.

Мої думки не сплять, в собі згадати місцями самі.

Хтось недбало шматками з'їдає мозок голови,

Є масою брутто серед мас калових.

Вліз всередину біс, с*ка, душа гріхів обитель,

Але людина в мені не здохла, висить поки що на нитці.

Хрест тут, обвис ґнот, поясніть,

Чому все частіше я не співучасник, а лише глядач?!

Рік на ріпіті заганяв усюди весь спирт у печінку,

Вліз у світ надовго кольори синього з нетверезою мовою,

Він руйнував півкулі мозку без поспіху,

У півкулі, я від провалля грішна душа.

Приспів:

Вогні мої гаснуть знову.

Я дав собі слово змінити себе,

Але наново отрута гуляє всередині, як віра слабка —

Самого себе я перетворив на раба!

Гидую самим собою— клич «Ізгой!»

Замір, застій, прогресу нуль, заміс зі мною.

Не піддамся отрути, спокуса все з очей геть.

Мені не боляче падати — струс мій мозковий.

Пам'ятаю років сім тому в спадку сходки «синіх»

А я в адику в спортзал — не в одному човні з ними.

Презирал - не стану, я як цей зброд убогий!

Сімнадцята зима.

Спортсмен здох в підсумку!

Хто тут тепер мене ділить навпіл?

Мозок весь проїв і свідомість зім'ята.

Він захопив світ мого мислення,

У своєму тілі поки що, але вже не я…

Необхідний серотонін, не за рахунок алко один

Став діставати склянку, такого себе породив.

Боротися вже немає сил, але до кінця стою,

Я в 22 не хочу загубити життя своє!

Приспів:

Вогні мої гаснуть знову.

Я дав собі слово змінити себе,

Але наново отрута гуляє всередині, як віра слабка —

Самого себе я перетворив на раба!

Вогні мої гаснуть знову.

Я дав собі слово змінити себе,

Але наново отрута гуляє всередині, як віра слабка —

Самого себе я перетворив на раба!