J'arrive pas - Zaz

J’arrive pas à faire autrement que de me fondre dedans

Et de tout ressentir, subtil, des gestes sincères en colère

Qui sommeillent et qui veillent

L’odeur sensible des êtres hostiles, l’aigreur des gens me gêne

Je n’arrive pas à faire semblant d'être vraie

Quand des pensées austères me transpercent le cœur

Me glacent, laissent place à la stupeur, à la pauvreté du sentiment

Me volent l’envie d’offrir ma joie, me donnent l’effroi

D’un vide sans quoi l'éclat s’en va …

J’essaie de ne pleurer le monde qui me semble assassin

Le monde et son égo qui se charme de mensonges

J’essaie de me convaincre et d’espérer que le monde change

Que nos esprits conditionnés se réveillent et se risquent à l’exode

L’exode de nos inerties vers des actions palpables

Que chaque maillon compte et s’en sente responsable

De ce monde de beauté qui péri sous nos yeux

De ces enfants sans pain et ces autres qui s’empiffrent

De ces gens au pouvoir qui laissent crever la terre

Qui l’ont rendue malade et qui meurtri nos chaires

Consommation malsaine, tous ces besoins qu’on crée

Et ce drame qui se joue chaque jour sous notre nez

Urgence d’un temps amoindri par des discours bidons

Qu’on acquiesce d’un geste d'épaule comme de gentils moutons

J’arrive pas à faire autrement que de me fondre dedans

Et de tout ressentir, subtil, des gestes sincères en colère

Qui sommeillent et qui veillent

L’odeur sensible des êtres hostiles, l’aigreur des gens me gêne

Je n’arrive pas à faire semblant d’etre vraie

Quand des pensées austères me transpercent le cœur

Me glacent, laissent place à la stupeur, à la pauvreté du sentiment

Me volent l’envie d’offrir ma joie, me donnent l’effroi

D’un vide sans quoi l'éclat s’en va …

Je n’dois pas leur donner de pouvoir

Laisser glisser sur moi leur perfide blasfème

S’ils me touchent c’est que j’ai cessé d’y croire

Que je m’estime encore bien moins que leur poison qu’ils sèment

Prendre soin, cultiver mon jardin d’espérance

Arroser de mon âme et semer à outrance

Tout l’amour que j’innonde de mes pluies d’innocence

Et c’est ce dont je parle quand je dis «les maillons»

J’arrive pas à faire autrement que de me fondre dedans

Я не можу не зливатися

І відчуйте це все, тонкі, сердечні злі жести

Хто спить і дивиться

Мене турбує чутливий запах ворожих істот, кислість людей

Я не можу прикидатися справжнім

Коли суворі думки пронизують моє серце

Заморозь мене, дай місце ступору, бідності почуттів

Вкради в мене бажання запропонувати свою радість, дай мені страх

З порожнечі, без якої сяйво зникає...

Я намагаюся не оплакувати світ, який здається мені вбивчим

Світ і його его, яке зачаровує себе брехнею

Я намагаюся переконати себе і сподіваюся, що світ зміниться

Нехай наші зумовлені уми прокинуться і ризикують вийти

Вихід нашої інерції до відчутних дій

Що кожне посилання має значення і відчуває за нього відповідальність

З цього світу краси, що загинув на наших очах

З тих дітей без хліба і тих інших, що набиваються

З тих людей при владі, які дали землю лопнути

Це захворіло їй і пошкодило наші кафедри

Нездорове споживання, усі ці потреби, які ми створюємо

І ця драма, яка щодня розгортається у нас під носом

Актуальність часу зменшена підробленими промовами

Щоб ми, як дружні вівці, кивали головою

Я не можу не зливатися

І відчуйте це все, тонкі, сердечні злі жести

Хто спить і дивиться

Мене турбує чутливий запах ворожих істот, кислість людей

Я не можу прикидатися справжнім

Коли суворі думки пронизують моє серце

Заморозь мене, дай місце ступору, бідності почуттів

Вкради в мене бажання запропонувати свою радість, дай мені страх

З порожнечі, без якої сяйво зникає...

Я не повинен давати їм владу

Нехай їхнє підступне богохульство вислизне на мене

Якщо вони торкаються мене, я перестаю їм вірити

Що я досі ціную себе набагато менше, ніж їхню отруту, яку вони сіють

Бережіть, вирощуйте мій сад надії

Поливай з моєї душі і сіяй непомірно

Вся любов, яку я заливаю своїми дощами невинності

І це те, що я маю на увазі, коли кажу "посилання"

Я не можу не зливатися