Dans ma rue - Zaz

J’habite un coin du vieux Montmartre,

mon père rentre saoul tous les soirs,

et pour nous nourrire tous les quatres,

ma pauvre mère travaille au lavoir.

quand j’suis malade, j’reste à ma fenêtre,

j’regarde passer les gens d’ailleurs.

quand le jour vient à disparaitre,

y’a des choses qui me font un peu peur.

dans ma rue y’a des gens qui s’promènent,

j’les entends chuchoter et dans la nuit

quand j’m’endore bercée par une rengaine,

j’suis soudain réveillée par des cris,

des coups de sifflet, des pas qui trainent

qui vont qui viennent,

puis le silence qui me fait froid dans tout le coeur.

dans ma rue y’a des ombres qui s’promènent,

et je tremble et j’ai froid et j’ai peur.

mon père m’a dit un jour: ma fille

tu vas pas rester là sans fin,

t’es bonne à rien ça c’est de famille

faudrait voir à gagner ton pain.

les hommes te trouvent plutôt jolie,

tu n’auras qu'à partir le soir,

y’a bien des femmes qui gagnent leur vie

en s’baladant sur le trottoir.

dans ma rue y’a des femmes qui s’promènent,

j’les entends fredonner et dans la nuit

quand j’m’endore bercée par une rengaine,

j’suis soudain réveillée par des cris,

des coups de sifflet, des pas qui trainent

qui vont qui viennent,

puis ce silence qui me fait froid dans tout le coeur.

dans ma rue y’a des femmes qui s’promènent

et je tremble et j’ai froid et j’ai peur.

et depuis des semaines et des semaines

j’ai plus de maison, j’ai plus d’argent

j’sais pas comment les autres s’y prennent,

mais j’ai pas pu trouver de client.

j’demande l’aumône aux gens qui passent,

un morceau de pain, un peu de chaleur.

j’ai pourtant pas beaucoup d’audace,

maintenant c’est moi qui leur fais peur.

dans ma rue, tous les soirs j’me promène,

on m’entend sangloter et dans la nuit

quand le vent jette au ciel sa rengaine

tout mon corps est glacé par la pluie.

et j’en peux plus, j’attends qu’enfaite

que le bon Dieu vienne,

pour m’inviter à m’réchauffer tout près de lui.

dans ma rue y’a des anges

qui m’ammènent,

pour toujours mon cauchemar est fini.

Я живу в куточку старого Монмартра,

мій батько щовечора приходить додому п'яний,

і щоб нагодувати нас чотирьох,

моя бідна мати працює в пральні.

коли я хворію, я залишаюся біля свого вікна,

Я дивлюся, як люди проходять.

коли день згасає,

є речі, які мене трохи лякають.

на моїй вулиці ходять люди,

Я чую їх шепіт і вночі

коли я засинаю, заколисований приспівом,

Я раптом прокинувся від криків,

свистить, човгає кроки

хто йде, хто приходить,

потім тиша, від якої стає холодно в моєму серці.

на моїй вулиці ходять тіні,

і мене трясе, і мені холодно, і мені страшно.

мій батько одного разу сказав мені: моя дочка

ти не залишишся там назавжди,

ти ні на що не годишся, це сім'я

треба подбати, щоб заробити на хліб.

чоловіки знаходять тебе досить гарною,

тобі доведеться йти лише ввечері,

є багато жінок, які заробляють собі на життя

прогулюючись тротуаром.

на моїй вулиці ходять жінки,

Я чую, як вони гудуть і вночі

коли я засинаю, заколисований приспівом,

Я раптом прокинувся від криків,

свистить, човгає кроки

хто йде, хто приходить,

потім ця тиша, від якої мені холодно на все серце.

на моїй вулиці ходять жінки

і мене трясе, і мені холодно, і мені страшно.

і тижнями і тижнями

У мене більше будинку, у мене більше грошей

Я не знаю, як це роблять інші

але я не міг знайти клієнта.

Я прошу милостиню у людей, що проходять повз,

шматочок хліба, трохи нагріти.

У мене не так багато зухвалості,

тепер я їх лякаю.

на своїй вулиці щовечора я гуляю,

Чути ридання і вночі

коли вітер кидає свою мелодію до неба

все моє тіло замерзло від дощу.

а я вже не можу, чекаю

нехай прийде добрий Господь,

щоб запросити мене погрітися поруч із ним.

на моїй вулиці є ангели

хто мене візьме,

назавжди мій кошмар закінчився.